З одного боку до села підступає ріпак,з іншого – вже почорнілі соняхи. Ніби й добре, що не бур’яни, бо років з десять вони там росли. Але земля і так не дуже родюча, кам’янисті підгірські грунти, і великі фірми не обробляють їх,а визискують. Сьогодні тут, завтра там. Власне, в цьому головна біда України, джерело наших злиднів – занедбана земля. Досі не видані праці Сергія Подолинського,геніального вченого-економіста, який вважав землю альфою і омегою розвинутої цивілізації. Слова Фернана Броделя про те, що «історія цивілізації – це історія пшениці» теж забуті. В економічній науці досі домінує теорія Маркса. Втім, це тема великої розмови: теорія  Ф.Кене,Подолинського чи навіть Миколи Руденка, що популяризував вчення фізіократів і відсидів за це 16 років. Наругу над землею чинять ті, які бояться її , як бояться жебручої родички. Як  наслідок маємо забруднене довкілля,загибель бджіл,птахів,гризунів, ну, і хворих людей.

Наприкінці 19 – поч.20 століть  українці масово емігрували,бо в них було мало землі. У 21 столітті землі багато, але українці масово емігрують. Їх годують чужі землі. Вони наївно думають,що  все можна купити в крамниці,були б гроші. Але уявіть собі, що стихійні лиха спричинили  тотальний неврожай, та й земля виснажилась. Тоді доведеться їсти папірці. Моя бабця ходила на Волинь вимінювати хустки, коралі та обруси на хліб у 1942 році,бо був голод. Старші люди знають, як важливо, щоб земля давала віддачу. Вони б ніколи не висіяли перед хатою травники і не поставили туди б гіпсових гномів,бо це знущання над землею-годувальницею.

На городах обов’язково  садять соняхи. Кілька. На ласощі горобцям і дітям. Для краси,бо справжня сільська естетика відновлює сили і побільшує любов до землі. Сучасне українське село – це острівець, довкола якого ворожа, токсична територія. Або сонях,що повертає голову за сонцем. Тільки замість горобців над ним літають демони  спокуси,захланності, байдужості, зневіри, і вихоплюють людей, і викрадають,щоб вони працювали на чужині, а їх землю прибирали до рук ділки,витискали з неї всі соки.

Ясна річ, це функція держави заохочувати і сприяти. У 16 столітті Річ Посполита розквітла завдяки зерну, яке вирощували і експортувати у виснажену війнами й мором Західну Європу. Та й зараз наші сусіди поляки розумно розпоряджаються своєю землею. За пшеницю можна купити все, що завгодно, можна притримати її  в себе до кращих часів . Так чинять мудрі народи і вони диктують правила. А який зиск від порожнього соняха? Кинути у піч, та й усе.