Славний Добромиль, остання любов Яна Щасного Гербурта,вченого магната і прихильника того, щоб в Україні була Україна, знову зазнав втрати. Унікальний арсенал кінця 16- початку 17 ст. не витримав натиску снігу. Провалився дах. Ще влітку ми ходили довкола нього, попри грядочки з городиною, жахаючись ганебній недоглянутості. Виявилося, що коли йдеться про ремонт і реставрацію, то арсенал ні на чиєму балансі, а коли треба там зробити склад, то є. Але ми всі чудово розуміємо, що для місцевої влади важлива хіба земля під арсеналом, де можна вибудувати черговий генделик. Для тимчасових мешканців Добромиля, то проста халабуда. Як і всі ці старенькі будиночки в середмісті. Була б у Добромилі громада, то вислала б до мерії  делегацію, не пустила б на роботу чиновників, або  склалася би по гривні і врятувала пам’ятку.Але всі притомні люди давно виїхали, бо вільно дихати в Добромилі, де всі  чиновники і бюджетники пов’язані хвостами як щурячий король кумівством і корупцією, не можливо. Самотній протест придушать в зародку, навіть вбити можуть.І ще є могутня фейсбучна спільнота і районна преса, які на кожен випад починають шалено захищати  ««святу владу, яка поставила дітям гойдалки, прикрасила місто новою блискучою церквою, а ту, яку побудувала дочка Гербурта, відсунула на маргінеси. Не вірте їм, коли вони кажуть, що вони бойки і українці. Бойко ніколи не стане хвалитися тим, що він бойко. Він ніколи не буде прислуговувати ні зі страху, ні з вигоди. Іван Франко був бойком, Тарас Шевченко по матері був бойком.Та і Його Ясновельможність Ян Щасний Гербурт був теж бойком, коли писав про нездарного пастуха:

Черодийку маєш,

Рядить їй не знаєш.

Тобі з нею лихо,

Їй з тобов не тихо.

Оту всю місцеву еліту, що довела до руїни пам’ятки історії, Гербурти б  відшмагали батогами і послали чистити свинарник. А замість тимчасового населення запросили б майстрів і вчителів, які принесли б славу Добромилю.А поки що Добромиль без музею, без книгарні, висить над прірвою як церква у Великому, де за шалені гроші, нагорнули тимчасово землі. Для тимчасових вистачить.Вони щезнуть з цієї землі безславно і отримають як не від нової української влади, яка неминуче постане, то від Господа по ділах їхніх. Тільки всі свої статки вони й так не заберуть на той світ. А справжні патріоти, панове тимчасові добромильці, це не ті, хто виголошує патріотичні промови і пише графоманські вірші про Україну, а ті, хто не бреше, не краде і не боїться. І не годує своєю працею щурячого короля.

Таке практично всюди по малих містах, але жодне з них не має такої славної історії, як Добромиль. Жодне з них не осяяв так пишно своєю харизмою митрополит Андрей Шептицький. Для багатьох християн слово «Добромиль» звучить як молитва, а ви зганьбили своєю байдужістю не лише світлу пам’ять Митрополита, а і фундаторів Добромильського монастиря: Яна Щасного Гербурта,його жони княгині Єлизавети Заславської з роду Острозьких і його сина ченця-василіянина Яна-Лева.