Ніч у замку Гербурта

Ця велична в’їзна брама ренесансного замку Гербуртів, через яку ми увійшли, щоб провести «інспекцію», є магічним входом у світ, що стійко тримає людське тепло і досі захищає.Жоден інший замок в Україні не має такої властивості.Жоден інший замок не прив’язаний настільки до конкретного роду,в якому були не просто магнати, які починали як воїни, а закінчували моральною деградацією. То були дипломати, музиканти, історики, правники, книжники і містики, навіть, маги. Останній з Гербуртів, Ян Лев, син Яна Щасного, помер у молодому віці, видавши ще кілька книг, у Добромильському монастирі, де й був похований біля матері, княгині Єлизавети Заславської. У цьому краї Гербурти мали видіння, і після смерті перетворювались на орлів. Вони не вписуються в класичну політичну історію, і здатні змінити наші уявлення про минуле.Рід Гербуртів притягує особливим магнетизмом і їхня присутність на цих теренах очевидна для кожного. Найвисокогірніший замок України видно з Фельштина, родового гнізда Гербуртів, Нового міста, Боневич, де народився і помер Ян Щасний, з Нижанкович, з Сусідович, з Добромиля.Люди прокидались вранці й звертали свої погляди до Замку: стоїть, отже, все гаразд.
«Моя твердиня» велів викарбувати над брамою Ян Щасний Гербурт.А картини, що висіли в замку зображали три гори як три піраміди.Три гори: Сліпа, Чернеча і Радич.Замок колись стояв на безлісій горі і над ним майорів штандарт Гербуртів, але як тільки починаєш наближатися до Сліпої гори, вона ховається.Її треба шукати, щоб мати право увійти в Замок. Здатність співпрацювати з природою, не порушуючи гармонію довкілля, це так характерно для Гербуртів, і так нехарактерно для сучасників. Причому злагода з природою не вела до здичавіння.Десь під тою дорогою серпантином ховається тверде накриття, а негативні полюси з каміння і цегли виходять назовні. Ми знали про це і тому вирішили переночувати в таком безлюдному місці. Галя Вдовиченко описала ніч у Замку у своєму оповіданні, і все було майже так, окрім дощу, що сіявся цілий вечір, а потім ще вранці.Вдень ми обстежили єдине відоме підземелля, обійшли мури .З усіх боків замок оточують провалля.Частина подвір’я заросла страшними хащами, а саме там, мождиво, найцікавіше, залишки самого палацу Гербуртів.Пізно восени буде змога обстежити це все.
Де збереглися мури, там є затишок, тепло і комфорт.Як тільки почало сутеніти Замок потроїв назовні свій негатив, а всередині захист.Лана Перлулайнен з Оксаною виходили за хмизом з брами і відчували те саме: ось-ось замкнеться брама, треба поспішати.Потім, коли браму замкнули, мене огорнуло тепло, спокій.Я не думала, що буду спати так спокійно у наметі, далеко від людей, де водяться вовки і дики.Ні найменшої тривоги.Замок прийняв нас, виявив у негоду максимум гостинності, і навіть не жартував з чотирма дамами, що вирішили попросити там притулку, як подорожні.Світ жорстокий, але в ньому є такі місця, де можна забути про свої негаразди хоча б на одну ніч.Тільки, боронь, Боже від туристів, що залишають тут сміття.
У Добромилі є люди, які люблять свій край і хочуть для нього процвітання. Але процвітання не буде, доки вони не зберуться і не вирубають хащі в Замку, не вичистять криницю від сміття, не укріплять мури. З цього треба починати.Зі збереження пам’яті.Замок Гербуртів патронує Добромиль і довколишні містечка і села. Цей містичний зв’язок ослаб і тому люди нещасливі й неприкаяні, не мають опори, тікають світ за очі. Я вірю в такі речі.Це відбувається по всій Україні.