На початку 90-х ми зустрілися з демонами себелюбства. Я пам’ятаю, як злидні чітко розставили всіх по їхніх місцях: хто – в лідери, хто – в аутсайдери. Хто швидше продасть свою честь, той досягне успіху. Засоби досягнення мети могли бути якими завгодно. Я років десять була приголомшена цією каруселлю індивідуумів, доки не почала вибудовувати систему власних принципів. Найважче було знайти собі точку опори і прогнати усіх демонів. Я навчилась виступати публічно, не лізти за словом у кишеню і не дозволяти себе нікому принижувати. Обставини змушують нас змінюватись, а не підлаштовуватись Мене просто кинули у воду і я випливла.

Отак минуло 25 років Незалежності.Я свою здобула, але чи здобула її моя Україна? По-справжньому вона її здобуває лише третій рік.Ціною крові, як було в усі часи.Тому цей День для нас нині – це також День гніву.Боже, вбережи нас від словесної ентропії, і ми вистоїмо.Всі пророки, моральні авторитети за ці 25 років любили Україну, але не любили її народ.Принципи справедливості й рівності перед законом – все потонуло у фальші й цинізмі не лише влади, а й тих егоїстів, які вважають, що можна купатись в розкоші, коли вбогі, одурені й розчаровані, зціпивши зуби, допомагають фронту, сиротам і хворим.Як показав час, їхні палаци збудовані на піску, і їх поглине безодня ганьби і забуття.

Але ще більше болить не страшна прірва між багатими і бідними, не оргія беззаконня і свавілля, а те, що все українське цілеспрямовано нищать і профанують. Контреволюція в інформаційному та культурному просторі помітна ще й тому, що якась частина суспільства не збирається з нею миритися.Те, що наші вороги зовнішні і внутрішні називають мовою ненависті, насправді є мовою гідності.Ми вже знаємо, як виглядає темрява, і як виглядає світло.За що нам боротись, щоб в Україні нарешті постала Україна.

За те, щоб московські і промосковські олігархи, що зрослися зі світовою бюрократією, перестали нарешті контролювати житлово-комунальний сектор,інформаційний простір, освіту, медицину, культуру і релігію.Щоб усі видання на сто відсотків були українськими за мовою і за суттю.Щоб мовою телебачення і радіо,які є зараз антиукраїнськими, була лише державна мова. Щоб російську мову вивчали лише в недільних школах.Інакше ми втратимо ще одне покоління, яке знову не стане ні вільним, ні заможним, ні щасливим. І робити це без огляду, що хтось нападе, без огляду на толерантність та всілякі ліберально-ментальні збочення.Ми в стані війни за незалежність.Сильних духом не судять, на сильних духом не нападають ні вовки, ні шакали. Найбільше дратують ті граблі, на які вкотре наступає космополітична інтелектуальна спільнота, вважаючи,що економічна і політична незалежність України можлива без дерусифікації і без декомунізації, які буцімто не на часі, тоді як колишні радянські республіки, скинувши з себе цей тягар, назавжди покинули московську орбіту і стрімко розвиваються.