Ян Щасний Гербурт видає у 1613 році невелику книжечку  – порадник для юних шляхтичів – Аrs Dobromilensis.Наука Добромильська.Що у ній такого особливого? Що у ній особливого для нас, людей 21 століття? Сам принцип вибору жанру і принцип підходу до формування громадянина,а не просто порядної людини, про яку вже писав його родич і попередник Миколай Рей із Журавного. І політичні ремінісценції.Він застерігає, що в часи перемін не можна пристосовуватись до обставин: «Вічна ганьба тих,хто підчас громадянського спротиву був лояльним до обох сторін». Гербурт каже просто: міняти свободу на гроші – означає потрапити в рабство. То було щось абсолютно незбагненне, сказане устами політика і дипломата: політика і мораль можуть і повинні бути сумісними.

Книжка складається із двох частин. У першій ми маємо збірку цитат латиною із античних авторів та їх вільний переклад польською, яка завершується історією бунту Брута проти культу Юлія Цезаря.Тобто автор пропагує нонконформізм, а не пристосування до дійсності, спротив замість покори, свободу мислення проти моралізаторства.Хоч сам Гербурт зазнав поразки, однак він не втрачає надії на реванш. Друга частини книги – коротка історія добромильських шляхетських родів.Це означає, що опорою для юнацтва є коріння його роду: доблесть, патріотизм,осмислення помилок,зроблених попередниками. Щоб пізнати себе, потрібно пізнати свій рід. Як бачимо, все це актуально для нас. Ян Щасний викладає свою науку так, як це робиться у школі: Тема,обговорення теми і самостійна праця.Тобто так повинно би бути, але наразі ми маємо у сучасній школі щось абсолютно протилежне.Школа не допомагає становленню особистості, а навпаки її пригнічує.

У контексті реальності початку 17 століття саме ця скромна книжечка була більш небезпечною для корумпованої верхівки тодішньої влади ніж Історія Длугоша,розповсюдження видання якої заборонив король Зигмунт ІІІ Ваза.Якщо король її не помітив, то зауважили єзуїти, які могли прибрати бунтівника з Добромиля.Саме єзуїти дуже активно працювали з молоддю.Завдяки їм хмара абсолютизму насувалася на Річ Посполиту, де монарх був слугою шляхти і де не було титулів та світської ієрархії.Як і інквізиції та антисемітизму.Не могло бути в принципі,бо тип влади був зовсім інший.Тому наступ здійснювався шляхом підкупу еліти.Я не ідеалізую Річ Посполиту, що колись для більшої частини українців була державою вкупі з литвинами і поляками, але який разючий контраст цієї держави із Францією, Англією чи Іспанією.Це два різні полюси.Не кажучи вже про Московію, де так і не з’явились паростки гуманізму чи бодай якийсь натяк на демократію.Крім підкупу були застосовані ще спроби посіяти ворожнечу на релігійному та національному грунті, які, на жаль, призвели до Хмельниччини.За всім цим стояв Ватикан.

Образно кажучи, книга Гербурта була бомбою, яка вибухнула в головах єзуїтів.Вони все зробили, щоб цю книжку було забуто і проігноровано,затьмарено скандалом з  Історією Длугоша.І так, власне,триває й досі.В польській історіографії Гербуртові створено імідж скандального невдахи,який захищав русинів.

Уявімо собі зараз, як би виглядала Наука Добромильська, якби її написала зараз людина виховання,освіти і світогляду Яна Щасного Гербурта.Невелика за обсягом,мабуть, вона могла б містити цитати з українських та зарубіжних мислителів гуманістів, кожна з яких була б подана мовою оригіналу і в українському перекладі.Короткі цитати, які стали б темою для роздумів і бесіди учня і вчителя.Ось,наприклад, тема мови. Миколай Рей (16 ст): « Ми – не гуси.У нас своя мова.» Або цитата Яна Щасного Гербурта з його виступу на сеймику у Вишні 1613 року: « Чи може бути так, щоб в Русі та не було Русі?».Вчитель давав би темою наступного уроку вислів,а учні вдома б вивчали  контекст, в якому вона була сказана.А на уроці разом зі вчителем обговорювали прочитане.Це сприяло б появі дослідницького азарту, розвивало б мислення і мовлення.І водночас формувало громадянську позицію. А в другій частині були б короткі розповіді про відомих людей свого краю,чиї життя і діяльність учні б досліджували, збирали про них матеріал у експедиціях.

Найбільша проблема сучасної освіти – це невміння мислити самостійно і висловлювати власні думки. Діти цілком можуть самі здобувати потрібну інформацію, а вчитель  стане для них старшим приятелем,що ділитиметься з ними власним досвідом.Вони можуть також спілкуватись у соціальних мережах поза школою.Я розумію. що подібні ідеї навчання сприймуть скептично, але згадаймо, як навчалися майбутні гуманісти,завдяки яким настав Ренесанс.Вони брали якісь тексти і коментували їх, а потім обговорювали в бесідах чи листах.500 європейських гуманістів змінили свого часу світ, що потопав у насильстві і невігластві.Не монархи, не полководці, не чиновники, а вчителі разом зі своїми допитливими учнями.Остання роль, яку зіграв у своєму житті гуманіст із Добромиля – це була роль наставника. І насамкінець – урок від нього нині сущим українцям:

« Чи можна домашню жадобу затикати посполитим добром, ґвалтувати права Божі та людські?»