Сьогодні я мала бути у Франківську в книгарні Є. Але вчора дізналась про вбивства протестантів, і зрозуміла, що не можу дивитись людям в очі, і не зможу говорити про літературу.Хоч я справді збиралась туди їхати, але зараз у франківців є важливіші справи, і у львів”ян так само.Мабуть, потрібно відмовитись зараз від культурних акцій. Я так само не пішла і на відкриття нової книгарні на Личаківській.

Сьогодні я допомагала будувати барикаду біля військової частини.Так собі, дрібниці.Коли я щось несла, у мене намагались перехопити мою здобич, бо кожен хотів щось покласти до цієї,уже сьомої барикади. Вчора їх було шість. Позавчора – 5.Вчора я згрібала сніг з дітьми, що прийшли після школи, сьогодні – з дівчатами, які втекли з роботи.Потім я пішла обходити всі барикади. Біля тієї, що блокували Беркут, хлопці й дівчата писали гасла на сірому картоні. Я взяла одне, щоб віднести до перших воріт. Там було написано : Ціна Межигір”я – 7 людських життів. Коли я несла плакат, люди зупиняли мене і питали: Що, вже сім?

Коли отак ходиш, то не холодно. Але вже вдома до ранку не можеш зігрітись.