Лінгвістичний термін «атриція» практично не використовується українськими мовознавцями для пояснення шкоди двомовності .Значно частіше ми чуємо «мовна шизофренія», що аж ніяк не є науковим терміном. Та й шизофренія – це більше про паралельне існування двох чи кількох особистостей в одній свідомості,  які мають рівні права і жодна з них не домінує. Атриція натомість це руйнування однієї з мов в ситуації двомовності. Наприклад, рідна мова вступає в контакт з іноземною, і деградує. Чи навпаки: іноземна мова деградує при контакті з рідною. Атриція – безумовно, негативне явище, яке породжує суржик, право на існування якого ще недавно доводили окремі літератори, і яке проникло у мову ЗМІ, що колись були стандартом мовлення. Вивчення іноземних мов ледь не з ясельного віку – це просто намагання батьків позбутися комплексу меншовартості коштом власної дитини, замість того, щоб забезпечити їй сприятливе і здорове мовне середовище, розвинути мовні навички.Чим раніше вона засвоїть рідну мову, тим краще буде знати іноземну. Це – думка тих, хто навчає дітей іноземних мов. Дорослі люди, які вільно володіють рідною мовою, значно важче піддаються атриції.

Коли ви щось перекладаєте, користуючись мовним сервісом, то змушені потім виправляти помилки. Але є помилки, яких ви не помічаєте, бо не  надто добре володієте українською мовою.І справа не лише в лексиці чи граматиці. Є синтаксис, є стилістика, врешті – милозвучність. А відтак переклади виглядають штучними, безбарвними, і навіть хибними. Якщо редактор теж не знає достатньо української мови, то переклад буде нечитабельним.

Ситуація дуже складна там, де нема мотивації досконало знати одну мову, навіть фахівцям. Я читала колись про викладачку Інституту підвищення кваліфікації, яка змушувала вчителів-мовників писати диктант. Деякі з них робили по 20 помилок у тексті. Це було досить давно. Зараз ерозія української мови ще більше поглибилася, мовне питання стало важелем, за допомогою якого  політики впливають на електорат. Часто навіть це остання соломинка, за яку вони хапаються. Бувають народи без держави, без території, але не існує народів без власної мови. Пам’ятаймо, що мову не можливо заборонити, стратити. Вона вмирає дуже довго і болісно, і спостерігати це – страшно. Її  смертельна хвороба може виникнути лише в ситуації атриції, на грунті двомовності.