PolskiМертві бджоли і українська мова
3Травень 10, 2019 від Галина Пагутяк
У давнину вірили,що бджоли – посланці Бога. Пасічник мав право не складати присягу в суді,бо його заняття було найкращою рекомендацією: він тримав увесь світ зі своїми бджолами,отже,був святою і мудрою людиною. Без бджіл, джмелів,ос,метеликів вимре все живе. Про бджіл завжди казали,що вони помирають. Як про людей.
Через те,що жадібні ділки агрохолдингів задля прибутків понавозили пестицидів, бджоли масово помирають,але ніхто не оголошує жалоби. Ставлення пострадянських українців до довкілля настільки жорстоке й цинічне, що не вкладається в голові. Починаючи від спалення трави, вирубування лісів і закінчуючи садистським ставленням до тварин. Ніде немає такого у світі. І це все обертається хворобами,насильством над людьми, масовим отупінням населення і врешті знищенням власної держави. Не бачите зв’язку?
Тоді поговоримо про мову, українську. До бджіл байдуже,хоч вони ж частиною екосистеми, завдяки якій існують люди. А про мову кожен може щось сказати. Наприклад,що її на хліб не намажеш. Або що воюють і російськомовні (так кажуть у телевізорі). Мова не може існувати у ворожому, токсичному середовищі. Як і бджола. Захистити її від зарази,що проникає через ефір і повітря, неможливо. Зараз вона існує лише для того,щоб здати ЗНО, у книгах, і в групах її активних носіїв. Там вона відносно здорова. В інших сферах буття вона відсутня або деформована.
В основі умертвіння бджіл та української мови лежить егоїзм. Мутований,збочений, хворобливий.Аби мені було добре. Але добре нікому не буде, коли людина лежить колодою,замість того,щоб рости деревом: кроною до сонця,корінням до землі.Іншого просто не буває. Інше- мертве. Натомість світ перевернутий:мертві посланці Бога, мертві пророки, мертва мова, якою бояться говорити вголос. А по землі повзають ненаситні хробаки,сліпі й безпорадні, які вважають себе вершиною еволюції й готові зжерти кожного,хто думає не так як вони. Вони завжди невдоволені й нещасливі,бо здогадуються,що існує інше життя – гармонійне і від того радісне. Сповнене сенсу і зігріте любов’ю.
Kategoria Блог | Теги:
Яким близьким і зрозумілим для мене є те, що пише в своїх есеях неповторна Галина Пагутяк! Вона – совість якщо не всієї нації, то, принаймні, тієї її частини, що послуговується нашою, українською мовою. Найактуальніші проблеми сучасності не проходять повз увагу письменниці. Нашим би владцям та прислухатися до слів мудрої людини, але їм ніколи, бо спішать, поки при владі, урвати від держави побільше. Хоч би ціною знищення не лише бджіл, а і всього живого.
Пані Галино, задихаюсь від Вашого волання через його мудрість і справедливість. Але що з того, бо хто Вас чує, читає, розуміє, робить висновки, виправляється, стає хоч на крихітку кращим? Наша спільнота уражена страшним шашелем, який підточує душу і підвалини життя. А бджоли масово гинуть і у Франції, і у США. Там теж шашіль. Може це плата за технічний і взагалі прогрес?
Скільки ще нас будуть мучити за нашу рідну мову?
«Свята простота» (Ян Гус) — переходить всі межі.
Бо ж українське слово, мова рідної землі має властивість створювати атмосферу емпатії – розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої людини у формі співпереживання, прийняття іншого таким, яким він є. За допомогою української мови (до-мови-тися) люди здатні порозумітися, зрозуміти, полюбити один одного, бо ж форми (краси), руху до єдності забагато не буває: «Світ українців обов’язково позначений українською мовою – це світ кулястої писанки, мелодійного «о» у вимові, а також знаменитої ліричності, пісенності та м’якості мови, принципів добропрекрасного – калокагатії і кордоцентризму. Це цілковито відмінний світ як від Східної парадигми з її оберненою перспективою, так і від Західної парадигми з її прямою перспективою. Україна – це світ, де людина розглядається як біологічна замкнута система, символом якої є коло і кордоцентризм» (Уляна Свередюк, «Украінська екзотика звичайного кола»». – «Буковинський журнал». – 2018. – Ч. 1).