Нема і не буде української літератури без Івана Нечуя-Левицького,Архипа Тесленка,Андрія Чайківського, Василя Стефаника,Григора Тютюнника, Феодосія Рогового,як нема польської без Владислава Реймонта і Вєслава Мислівскі.Майже 30 років «дамські»літературознавці, як називає їх Валерій Шевчук без огляду на  стать, намагалися стерти їхні імена зі свідомості нової генерації літераторів, і все закінчилось масовим, як у 20-роки призовом профанів,правда, вже не пролетарського призову, зате  без знання  рідної мови.Втім,  і шкільна програма «очищена» від сільської літератури і нашпигована туснею укрсучліту, яка ліктями й матюками пробилась в літературу.Зачистка продовжується і зараз.Від усього українського, від традицій як літературних,так і народних.Комсомольське гасло »дайош українську літературну урбаністику» нічим не відрізняється від «дайош пролетарську літературу», яка давно упокоїлась,бо…

Бо  є добра література і є погана, і письменнику, який мріє  про комерційний успіх, доводиться ламати себе. Творчі люди –не комерсанти.Особливо талановиті знають міру, бо вони відчувають потреби читача, а не працюють на ринок.Але і їх може затягнути в це болото, звідки неможливо вирватися.

Від моїх предків по татовій лінії залишились хіба що  імена в метричних книгах греко-католицької парафії села Сторонна, що в горах.Agricola, gorale.Гірські селяни.Всі як  один.Два потужні клани Пагутяків і Петрущаків, дуже дружні,працьовиті і заможні, хоч землі там мало.Вони вирощували худобу, просто купались в молоці.Намазували сир маслом і так їли.Вони не їхали до Америки, але воювали у всіх війнах.Вони повертались завжди додому, якщо виживали.Ті самі прізвища і ті самі клани упродовж трьох століть.Їм не потрібна жодна влада, вони завжди житимуть добре,бо земля їх годує.Ті, хто чогось домігся у 20 ст і переїхав, побудували собі хати, щоб повернутись у землю, з якої вийшли.Вони привітні з незнайомцями і зовсім не здичавіли. Якщо на мапі України залишиться бодай одне село, то це буде Сторонна, село між двома пасмами гір,що тягнеться на 10 км. Сторонські діти здобувають вищу освіту без хабарів, бо вони вперті і кмітливі.Негідна поведінка   зашкодить репутації роду, а вони бояться цього як вогню.Сторонна – живий, здоровий організм, який викидає з себе все хворобливе і шкідливе.Якщо  ти не відданий материзні, тебе просто  забудуть.Звідти за п’ять звилин викинули сім’ю переселенців, коли дізнались, що їхній татко вбиває українців на Донбасі.

Але є села, що проміняли працю на легкий хліб.Є села,що вимерли чи вимирають.Українське село – це космос, який можна вічно осягати і описувати.Це те, чим ми можемо пишатись і показувати світові.Просто треба робити це з любов’ю і талановито.Чомусь «Георгіки» і «буколіки» Вергілія  ніхто не вважає хуторянством.Як і «Труди і дні» Гесіода.А народні українські пісні є одним з найкоштовніших  надбань світової культури.

Всі ці «дамські» переписування нашої літератури, як і адмінреформи в українських селах –як уколи блохи.Всю кров вона не вип’є, але дошкулятиме.І ще одне: можна імітувати патріотизм, реформи,але не можна імітувати культуру,бо рано чи пізно фальшивка спливе на поверхню.Як центром Всесвіту для сторонських людей є їхнє село, так центром літературного Всесвіту для письменника має бути високі зразки української літератури, які сформували по суті українську націю.Недарма кажуть: немає Вітчизни без діда.