Ми всі про це думаємо у країні, де третій рік йде війна на Донбасі: як поводила б себе світова спільнота, якби ця війна, не дай, Боже, охопила всю територію України, чи, ще гірше, ми б перебували під окупацією? Бо ніде правди діти, не було б і цієї війни, якби наша влада на самому початку дозволила військовим захищати військові частини і арештувати сепаратистів. Тепер цей пекельний вогонь на роки.Не було б і Другої світової, якби уряди країн Західної Європи  зупинили нацизм ще на початку.Але вони обрали політику ескапізму замість політики рішучості.І змушують нас домовлятися з ворогом, який уже цілком ідентифікований, шантажуючи безвізовим режимом і, головне, грошима, замість того, щоб назвати речі своїми іменами і діяти згідно міжнародного права. Не знаю, чи й тоді, коли вже диктатор Гітлер створював концтабори і вбивав євреїв, говорили: «бізнес є бізнес», але з»явилось інше гасло, газета “Нью-Йорк Таймс” запропонувала інший слоган:»Коли диктатор лютує, Європа танцює.»А ще мені здається, що європейці страх як боялися, щоб не було розбомблено вщент їхні туристичні Мекки і здали Париж, і змусили здати Варшаву, якій це не допомогло, бо її все одно знищили,бо що таке Варшава супроти Парижу. Вони вважали, що сили нерівні. Правда, згодом союзницькі війська не церемонились з Дрезденом, у вогні загинуло триста тисяч людей, і з Кенігсбергом, де загинуло 200 тисяч, і який віддали іншому диктатору – Сталіну. Не знаю, чи історія повторюється, але глупота людська безмежна і єдиний народ, який затямив урок з минулого – це єврейський, що  не тільки створив унікальну державу, а й наповнив своє існування духовним змістом.Твердині, на які опирається зараз Ізраїль: відновлена стародавня мова і історична пам’ять.Все це підкріплено потужною армією,в якій служать кожен юнак і кожна дівчина.За все це заплачено неймовірно високу ціну.Пам’ятаймо про Голодомор, Саліну, Колиму і українську мову на межі знищення кожного разу, коли  від нас вимагають не дратувати диктатора, бо це та основа, на якій будуватимуть вільну і багату Україну: пам’ять і мова.

А я, власне хотіла поділитися враженнями від виставки у Тель-Авіві.То була інсталяція на тему картини «Тріумф смерті» німецького художника єврейського походження Фелікса Нуссбаума ( 1904 — 1944).Інсталяція називалася «Коли диктатор лютує».Її створив художник Міхал Гельфман у 2013 році. На картині, яку намалював художник, зображено класичний танець смерті – скелети, що грають музику і танцюють. А в повітрі висять повітряні кулі, що посміхаються.Тепер ці символічні усмішки називають смайликами.Все це на тлі руїн.Сучасний художник відтворив декорації, тільки замість скелетів – пюпітри з нотами і стільці.Зате лунає танцювальна мелодія. У темному залі відразу й не помітиш репродукції картини й тексту. Це тому, що громадяни Ізраїлю добре пам’ятають історію картини і одразу впізнають інсталяцію.Там  ніхто не кривиться: « Скільки можна про це!» Там ніхто не сміється з капелюхів ортодоксів, чорних панчіх чи пейсів.Культурна відвага – ознака народу, якому начхати, що про нього подумають інші народи.Він знає, що у лихі часи йому на допомогу ніхто не прийде, бо захищати свою землю –первородне право кожного народу.Його честь і слава.

Отже, Фелікс Нуссбаум під час приходу диктатора Гітлера змушений був з дружиною Фелікою Плятек шукати притулку по всій Європі, був арештований, втікав.Потім, коли він переховувався у знайомих, хтось доніс, і художник разом з дружиною загинув у концтаборі Аушвіц-Біркенау.»Тріумф смерті» – остання його робота.В ній поєднуються гірка іронія і безмежний подив – як культурна Європа може жити так весело і байдуже, коли в неї забрали честь і гідність.

Мене не дивує  внутрішній колабораціонізм у сфері культури.Бо національна культура так легко не звільнюється з пут колоніальної меншовартості.На це підуть роки.Зрозуміла також істерика Кремля, який не може впоратися з невеликим, але зростаючим спротивом свідомих українців.Оплакування невинно убієнних – не є ознакою слабкості.Поразки завжди здоровіші ніж піррові перемоги. Доки у нас є люди, готові віддати життя і здоров’я за Україну, ми  – нація, а не купка переляканих страусів. Наша культурна політика повинна стати активною, навіть агресивною, щоб її помітили в усьому світі.Не тому, що це додасть нам упевненості, а тому що це зупинить загрозу нової чуми, яка зачаїлась в кожному куточку планети і інфікували мізки багатьох інтелектуалів, які, на лихо, ще мають авторитет і вплив на ослаблене маскультурою суспільство.

Незнання не звільняє від відповідальності.Коли над Аушвіцом  здіймалися стовпи диму над крематорієм, коли в Україні помирали від штучного голоду мільйони, тоді вже пекло готувало наступний урок для тих, хто дивиться і не бачить, слухає і не чує.