Пригадуєте анекдот, як міліціонери довго не можуть вирішити, що подарувати колезі на уродини? Нарешті хтось  пропонує несміливо: « А може, книжку?» «Та ні, книжка у нього вже є.» Менш відомий історичний факт, коли за небіжки Австрії вирішили «почистити» університетську бібліотеку у Львові, щоб звільнити місце для «своїх» книжок. Вилучити і знищити книжки, що були в кількох екземплярах, залишивши лише один. А що трапилося в часи воєн і розрухи з тими поодинокими примірниками – не варто й пояснювати. Зникли книги унікальної добромильської друкарні Яна Щасного Гербурта початку 17 ст. «Наука добромильська» в єдиному примірнику є у Варшаві. Що трапилося з «Гжегошковіцем», який знаходився в університеті у Львові ще у 1830 році, ніхто не знає. Єдиний Гжегошковіц, де була вміщена автобіографія самого Гербурта, є у Познані. Ну, з книгами готичним шрифтом, якими грілися совєцькі солдати у Кенігсберзі, все зрозуміло. І з вищезазначеним також – кляті окупанти.

Але щоб в незалежній Україні директорка Інституту книги пропонувала вилучити  (знищити)  бібліотечні книги, які 10 років ніхто не замовляв, то вже правдивий Бредбері й Орвел укупі. Може, нам влаштувати колективний порятунок таких книг і позамовляти Аристотеля, Платона чи Лейбніца? Бо їх місце займуть розгодований на бюджетні кошти укрсучліт,»толерантна» дитячв книга лібералістичного спрямування та третьосортні « світові бестселери», і тоді точно інтелігентна людина не піде в бібліотеку, як не ходить у нічні клуби, де приторговують наркотою. А в «міліціонера» є вже книжка, нащо йому та бібліотека.

Ну, і стара пісенька – позакривати ще більше бібліотек. Першими полетять в ирій сільські та містечкові бібліотеки, покірні жертви книжкоциду, бо громаді більш важливо побудувати третю церкву під золотими куполамо, ніж захистити бібліотеку.

Все, що потрібно нашим бібліотекарям – тепло, світло, пристойна зарплата і безпосереднє виконання своїх обов’язків, а не влаштовування кулінарних шоу, майстер класів,та карнавалів щоб заманити читачів. А також – Інтернет, щоб можна було замовити книги в інших бібліотеках чи скачати за плату на прохання читачів. Принтери, копіювальні апарати.

Все, що потрібно читачам – вільний доступ до книг у невеликих бібліотеках, можливість зустрітися з авторами книг, цікавими людьми, яким за виступи потрібно заплатити гонорар. Бібліотеки повинні мати фонд для цього. Книжкові клуби для спілкування. Щоб читач міг замовити рідкісну книгу, яку йому доставлять упродовж кількох днів. І розмаїття книг, а не відстійник дешевого чтива, що псує смаки. Багато часописів, преси, тобто передплатних видань. І щоб фах бібліотекаря прирівнювався до фаху лікаря чи вчителя. Хворому й деградованому суспільству  це конче потрібно.

Окрім загрози з боку Інституту книги, що стає дедалі більш критикованою  і чудернацькою структурою, існують проблеми з папером для книгодрукування. Його подорожчання призвело до колапсу видавничої справи, бо книги відповідно подорожчали теж. А книгарні не можуть заробити на дорогих книжках, хоч раніше дозволяли собі подекуди стовідсоткову накрутку.

Усе це призведе до розпродажу книжок їх власниками в соціальних мережах чи на асфальті за півціни, що теж закінчиться. Книгарні просто зникнуть. Вимруть письменники і читачі. А наступним президентом оберуть якусь промосковську сволоту, що відкриє шлюзи для дешевшої російської книги і кордони для старшого брата. Аби книжка. Читайте, хоч вдавіться.