Здається, ота структура, абревіатура якої звучить так кумедно, УЦОЯО, уявила себе Касталією, де можна сипати бісер,перепрошую, грати в бісер на очах у суспільства, яке стрімко скочується у прірву злиднів, однак продовжує годувати і одягати своїх воїнів, тоді як влада намагається ним маніпулювати, хоча сама розуміє – не вдасться. Великий Гессе видав свій роман «Гра в бісер» у розпал Другої світової війни – 1943 рік. Тепер у реальності нової війни втілюється пародійна версія Касталії, де граються канцеляризмами, ловлять бліх у мові,вдаються до погроз і навіть зверхньо кажуть, що сиплють перли перед свинями. Великий Магістр при цьому зачинився у келії і мовчить. Забув, що Касталія завжди була для суспільства, а не суспільство для Касталії.
Хто ж ці свині, перед якими сиплють перли касталійці? Діти 16-17років, їхні вчителі, батьки, науковці, письменники, журналісти. Саме суспільство визнало тести з мови неякісними і шкідливими, так ніби їх складали десь у тому неевакуйованому Донецькому університеті, що вирвав з м’ясом меморіальну дошку Василя Стуса, коли ще не осів попіл від спалених українських книг у Криму. Мені там завжди пахло квітами у тому Криму. Я отримала, як і Богдан Тихолоз, багато листів, серед яких були листи від дітей-біженців, що складали тести. Вони не просили жодних преференцій, вони зламались як і інші на проклятих тестах 29-33.І єдине, що цікавило всіх випускників: «Що є істина?» Натомість на них звалились бомби у вигляді звинувачень у невмінні мислити, хоча саме вміння мислити вільно продемонстрували юні громадяни України, відкинувши усі пропоновані відповіді. Коли це не допомогло, виступили «гради» проти вчителів, які погано навчають, і репетиторів, яких доводилося наймати, щоб подолати системне непорозуміння між чиновниками від ЗНО і реаліями української школи. Коли ж про себе заявили науковці з фаховим аналізом тестових завдань, почалася кампанія проти одвічного ворога зґвалтованого Табачником міністерства – галичан та інших западенців.Того самого Табачника, який не вважав галичан за українців. Тоді стало зрозуміло, що в міністерстві працюють ті самі люди, які, можливо, служать і у ФСБ. Тільки колись кадебісти не робили помилок, ні ідеологічних, ні граматичних, і комуністичні гасла, що висіли замість реклами, були бездоганні. За орфографічну помилку можна було загриміти за Урал. Відчуваєте різницю? Непрофесійність і нахабство гопників, які звалюють власні гріхи на слабших – це обличчя авторів і тих, хто скріпив їхні мовні покручі печаткою. Хто продає підручники з орфографічними помилками, і при цьому проповідує мовний пуризм. У країні, де влада боїться власного народу,звісно, доводиться йти на невеликі поступки, але це дає тимчасовий ефект. Українське суспільство повинно вичистити Авгієві стайні освіти, щоб наступні покоління могли скласти тести не лише з мови, а й громадянської зрілості, і нарешті змити ганебне тавро колоніальної залежності.
Я зумисне не назвала серед борців проти свавілля чиновників Міносвіти письменників. Більшість з них в лавах співчувальників, але частина переживає, що після випадку з моїм «позиченим» текстом обиратимуть лише тексти покійників. Ще хтось вважає,що я роблю собі рекламу. Кожен судить по собі.
Але найбільшим шедевром від українських письменників був коментар однієї авторки з приводу моєї статті «Ця невідома українська література»: « Так ось же взяли текст сучасної письменниці, а ви ще й незадоволені». Дуже задоволена, бо мій текст «Маленький шлях – не для людей» виявив, хто є комахами в Україні, а хто – людьми.
Якби ж тільки за цим задоволенням не стояли сльози і сум наших дітей. А тому війна буде тривати. Не АТО, а війна.