Мегіддо:

Уявіть собі рівнину, оточену горами, на якій стоїть самотня бензозаправка.Автобус зупиняється  на  10 хвилин.Чорна земля і сильний гарячий вітер розкидує пластикове сміття , за шумом вітру не чути людських голосів. Місце битв минулих і тієї, що повинна ще бути – Армагеддон.

 Про це зараз ніхто не говорить: про добро і зло, про боротьбу між ними.Щоб не помітно було тріумфу зла.Зона сутінків. Ми живемо віднедавна в сірому безчассі та безчесті Але на рівнині Мегіддо кольори контрастні, як і тисячі років тому: синій і чорний, чорний і жовтий.

Цфат: синій мурашник і мурашник жовтий.Перший дивиться на Мегіддо і гору Кармель. Другий, сучасний, завис над Генісаретським озером.

  Дощівку збирають в цистерни, посеред бруківки – рівчаки для стікання води.Жодна крапля не пропаде.

  Стіни, віконниці, двері, навіть бруківка – різних відтінків синього. Десь стерлася синява, то правда, але художники створили синій Цфат, місто в Галилеї, де треба йти вгору й вниз сходами під пекучим сонцем.Деякі картини намальовані на металевих будках і перспектива веде в глибини колишнього Цфату.

 Тут мешкають самі євреї.Колись тут зародилась Кабала, але вона не блукає по місту, її не спіймаєш і не запитаєш, чи дійсно кастільський єврей Моше де Леон написав «Зогар», Книгу Сяйва. Але той, хто приїжджає  у святе місто Цфат, знає, куди йому йти.Інтуїція підкаже.

  В кожному разі не в артистичні майстерні й галереї Старого міста.

  Вказівник вперто збиває нас з священного шляху й веде до сироварні, знаменитої на весь Ізраїль. В одній кімнаті видно казан, де створюють сир.В іншій сивий бородатий чоловік дає спробувати різні види сиру.Я знаю, що знаменитий цфатський сир м’який і робиться з козлячого та овечого молока.Поки ми ходили по місту наші сири почали пахнути й довелося їх загорнути краще.Так пахне скошена трава, сильніше ніж свіжа.

   Музей ляльок, справжні шедеври з порцеляновим тілом і одежею різних епох.Дочка майстрині загинула під час обстрілу.На стіні висить портрет гарної дівчини у військовій формі.Жінка російською мовою домовляється про зустріч зі знайомими, питає, що принести з харчів.Вона виглядає дуже втомленою й пригніченою.

 Тут є кілька синагог, побудованих на згадку про жертв Голокосту в Україні: Косівська, Чортківська, Львівська. Ми довго не змогли відшукати Лемберг-синагогу.Довелося питати якогось рабина.Львівська синагога зруйнована, ще не відбудована. У сусідньому дворику висіли рушники – там була міква.

 Соки чавлять на вулиці на кожному кроці – гранатові, апельсинові, грейпфрутові, навіть з моркви. Ніякого тобі пива. Правда, кока-кола та інші безликі напої та наїдки на кожному кроці.Гранатового соку нам налили так багато, що випити його увесь було неможливо, хоча він був дуже солодкий і смачний.

 Коли каву подали нам у гранчаках, я розгубилась.Виявляється, на Близькому  Сході саме так і п’ють каву араби.

У цьому місті центр всюди і ніде. Для мене центром Цфату стало молоде гранатове дерево на краю урвища з плодами, що розкрилися як уста для розмови з мертвими, що спочивали далеко внизу.