Якось я сильно не переймалася ніколи гендерною нерівністю, не хотіла витрачати на це час.І в житті давала собі з цим раду як уміла. Мене колись випитувала одна молода американка, яка отримала грант,про жінок-письменниць в Україні, про домашнє насильство, і я їй відповіла, що у нас з цим як і всюди. Тінь нерівності буде супроводжувати тебе усе життя і ти звикнеш до цього, бо це лише тінь і якщо вона  раптом набуде реальних обрисів, то на неї нападе армія амазонок-феміністок.

Що я можу сказати загалом, підсумовуючи багатолітній досвід в літературі?

Що українські письменниці, ті, які сильні на публіці, вдома не звільнені від тих непосильних обов’язків, які звалило на них патріархальне суспільство.

Що кожна з нас нераз і не два постраждала від чоловіків-пліткарів, як  власних, так чужих, і що кожна зіткнулася з насильством, як не фізичним, то моральним. Але ми це просто ігноруємо, бо в наші часи репутація  нічого не важить. Якби важила, то ми б активно боролися б із сексизмом та домаганнями. Просто йдеш крізь стрій принижень і все.

Коли ми критикуємо чоловіків-письменників, ті вважають це  залицянням, і запрошують до себе в гості. Або принижують типу: тебе ніхто не хоче, тому ти така зла; в тебе, видно, давно не було чоловіка, тому ти агресивна; ти не в моєму стилі І т.д. і т.п. Якщо ти стара панна і любиш котів, то ще й крутитимуть пальцем біля скроні. Коли ти розлучена, то обов’язково нещасна, бідося, одне слово. Так ніби, це не ти обрала собі свободу, а тебе покарала доля. Як Емілі Дікінсон чи Шарлотта Бронте, чи Ольга Кобилянська. Як їх бідних шкодували чоловіки, які залишилися гнити на цвинтарі забуття!

Навіть ерудиція і гострий розум жінки-письменниці є нагодою її пожаліти. мовляв, не  від доброго життя вони в неї з’явились.Певно, чоловікам не подобається її зовнішність. Або показують на неї пальцем як на якусь дивовижу. Ну звісно, бо їй довелося пройти до цього довший шлях, ніж якомусь чоловіку-письменнику.

По суті, все як у доброму старому гендерному розкладі: або повія, або черниця, або відьма, або берегиня, яка пише романи на кухні, догоджаючи насамперед родині. Мені вибрали роль відьми. Не скажу, що найгіршу, але я не граю в цьому театрі і не працюю навіть у гардеробі. А якщо комусь подобається, то нехай собі. Просто пам’ятайте, що навіть, приймаючи з рук чоловіків роль, ви не застраховані від принижень, пасток та насильства. Вас завжди проганятимуть на кухню варити борщ, навіть якщо ви не вмієте його варити.