Ще рік тому мені перестала відповідати читачка з Харкова,коли я у одному зі своїх блогів написала,що нам не потрібні російські  школи в Україні. Ця  жінка писала мені українською цікаві розумні листи,але ліквідація шкіл з російською мовою навчання  сприймалась нею як щось абсолютно неприпустиме. На сході і півдні України я зустрічалась з дуже приємними  людьми, які чудово розмовляли українською і… не соромились при мені розмовляти зі своїми дітьми російською. Ніхто з них не пояснив мені,  чому їх діти російськомовні. Я розумію, вони не хочуть,щоб їх дітей ровесники вважали білими воронами, ображали і висміювали .У Запоріжжі чи Херсоні, чи Києві  це небезпечно. Виростає покоління, яке читає українські книги,дивиться українські фільми,здає ЗНО з української мови,але не має середовища,де могло б вільно спілкуватись українською мовою. Це ще хороші діти з інтелігентних сімей,а є родини,де ненависть до всього українського  переходить від старшого покоління до наступного.

То було рік тому. Зараз можна спокійно говорити  про  ліквідацію російськомовних шкіл, хоча влада до цього не готова, як і до розірвання дипломатичних стосунків з країною-агресором чи оголошення АТО війною. Курсу на українізацію досі немає, хоча громадянське суспільство  активно її впроваджує на неофіційному рівні. Інфантильна поведінка чиновників від культури,мовознавців  та й письменників  на цьому тлі дуже помітна. Це я також можу пояснити. Чиновники чекають наказу, мовознавці   боязкі і ледачі, ну а письменники бояться, що до них прилипне страшне тавро націоналізму і їх не допустять до ліберального грантового корита. Усі вони вичікують. Історія вчить, що саме ці категорії  першими розстріляють, якщо прийдуть захищати руськоязичних самі знаєте хто. Про колишніх агентів КДБ і теперішніх ФСБ, яких аж кишить в освітніх та культурних установах, розмова окрема. Ті мають вже готові чорні списки як у Львові,так і в Слов’янську.І  нікуди не втечеш, бо на Заході відкрився другий фронт.

Проте вікно вже розбито чи Анничка розлила олію, і навіть нагорі розуміють, що треба щось робити.Проблема в тому, що випустять трохи пари, влаштувавши показуху?,але системних змін не буде. Ні вулиця, ні оселі,ні установи, ні бізнес не «постраждають» від націоналістів. Для обивателів  російсько-совєцько-блатне стало рідним .Їм там комфортно від Ужгорода до  Сум.Вони не хочуть  розвиватися, думати і їх зона комфорту – це пиво перед телевізором і шашлики у загидженому лісі.Вони не здадуться, доки не помудріють, а для цього потрібне культурне середовище,яке мусить хтось створити.

Щодо студентів, які платять за оцінки, то від них годі чекати пасіонарності, а таких більшість.

Вороги  українізації сподіваються,що її прихильники врешті втомляться і підуть на компроміс.І тих, і тих мало. Більшість просто байдужі, інертні та інфантильні. Тому російськомовні гіди на Хортиці й далі обслуговуватимуть українських школярів. Як і у Львові.Суцільна територія байдужості, обтицяна  золотими маківками церков Московського патріархату від Мукачевого до Слов»янська, які витіснили гуцульські, бойківські та козацькі храми і змінили українські краєвиди. Ось що насправді об»єднує українців, а не те, що ви думали.Ну і ненависть до влади, звісно. Владу, правда, можна змінити, але вона без системних змін не стане українською.