Не хотілося б писати щось банальне про Діму Гройсмана. Перше, що я подумала, коли почула про його раптову смерть, було: «Хто ж тепер їм допоможе?» Хто захистить людей, які змушені  були втекти з рідної країни до такої холодної, безжальної і негостинної чужої.Всі країни негостинні, як на те пішло, але Україна ще й беззаконна.Тому їй так потрібен був Діма Гройсман, який нічого не боявся і вмів діяти оперативно навіть за таких умов повного правового абсурду.Він був як колючий фейєрверк.

 Востаннє бачила я його в Ужгороді на семінарі три роки тому, коли Янукович став президентом, бо закарпатці його підтримали. Якесь бездушне ранчо на околиці міста, веранда, де ми сиділи, відчуття того, що це останній семінар правозахисників. Я завжди почувала себе чужою серед цих надто ділових леді, що їздили з одного семінару на інший, розмовляли дивною тарабарською мовою, напханою юридичною термінологією. Я вкотре подумала, що такі семінари треба проводити онлайн, а гроші віддати біженцям.Мені стає соромно від непотрібної розкоші.

Увечері в темному холі готелю Гройсман намагався спіймати Інтернет на свій нетбук, таким я його й запам’ятала, повертаючись знадвору. Чужий у рідній країні, в готелі для крутих, на поминках правозахисного руху, який стане невдовзі небезпечним заняттям.Неприязнь і нерозуміння українського суспільства – до цього нам не звикати.Але в поєднанні з відкритим насильством із боку влади – це ще й гидко.

Діма Гройсман був тим диваком, для якого права людини були варті того, щоб задля них порушувати циркуляри.Він був винятком, яке досі не стало правилом.

Тепер ніхто не поїде до Вінниці шукати Діму Гройсмана, щоб той  врятував його від беззаконня. Гройсман був одним  з небагатьох людей, які не продаються за жодних обставин і реально оцінюють ситуацію: «Думаю, що тут відбудеться революція, проте це не буде революція кривава, з пострілами, – можливо, якісь невеличкі елементи будуть, але революція буде в іншому. На жаль, ми мусимо це визнати: всі ті проблеми, які ми бачимо і від яких потерпаємо, не виникли через те, що хтось десантував в Україну цю страшну владу; це проблема в наших головах, проблема в нашому світогляді, в нашому погляді на життя. Ми, українці, готові жити в цій абсолютно перверсійній, викривленій системі, якщо ми зможемо вижити сьогодні, один день. До того моменту, допоки в наших головах, у нашому сумлінні не відбудеться революції і ми не зрозуміємо, що так далі жити неможливо, доти ми будемо потерпати від порушень прав людини.»