PolskiДрогобич без солі
2Вересень 10, 2016 від Галина Пагутяк
Якщо часом буваю в Дрогобичі, то завжди дивлюся, чи йде дим з комина сільзаводу.Чи варять ще сіль? Варили ж 800 років, і без дрогобицької солі не було би ні костелу св.Варфоломія, ні церкви Юра, ні церкви Воздвиження, ні самого міста.Ще кілька років тому я забрела на дрогобицьку саліну і тішилася, споглядаючи процес виварювання ропи, а салінарій ( солевар, зварич) пояснював мені, як усе працює.Моє дитинство було присмачене дрогобицькою сіллю в коробках з грубого картону.
Тоді я побувала і в Долині, звідки сіль вважалася найкращою, де вже її не добували, в Добромилі, де не добували давно, і в Старій Солі, де сіль добували 3000 років, доки не спорожніли підземні комори.
Сіль- це багатство Галичини, яке не лише набивало комусь кишені, а й відкривало шляхи у світ, в Європу.Статечний промисел, не те, що нафтова лихоманка.
І ось – дрогобицької солі нема.Її вбила артемівська, і ледь жевріючий завод, кажуть, продали донецькому бізнесмену.Я побачила іржу, руїну і непривітні погляди двох молодиків, один буркнув, що сіль більше не варять.
Якби в Дрогобичі бодай трохи цінували пам’ять про дійсно вартісні речі, завод принаймні працював би на туристів, але нащо туристам найстаріше промислове підприємство України, коли поляки зробили головною атракцією Бруно Шульца.Навіщо місту книгарні, зустрічі з письменниками, культурний простір,коли вистачить Івана Франка і Василя Стефаника? Тобто пару пам’ятників і меморіальних таблиць. Жодного музею. У Дрогобичі немає музею Івана Франка, бо еліті і вітцям міста це непотрібно. І є ще одна причина: Франко – це сіль українського народу.Не ковбаса і не сало. Він – нонконформіст, якого люто ненавиділи лже-патріоти і окупанти, і бояться досі.Не соціаліст, не революціонер- демократ, а просто чесний митець і громадянин, який любив свій народ більше ніж себе, і замість того,щоб робити кар’єру по Європах,зазнавав від своїх же земляків ціле життя обструкції.Дрогобич може реабілітувати себе, наповнивши сіллю усі свої дев»ять топок, наповнивши культурний простір Іваном Франком.Інакше він виглядатиме завжди смішно, виключивши з розмаїття мультикультурного минулого найважливіше – саме життя. Життя неможливе без солі.
Kategoria Блог | Теги:
Чесно,гостро та боляче.коли ви плануєте з’явитися в Дрогобичі? Дуже хочеться побачити Вас
Перегукується мені.
Розмова з Котермаком
Як воно, чоловіче, кам’яніти над Дрогобичем через п’ятсот літ?
Усе змінюється, а назва міста, бач, збереглася. З твоєї легкої руки, земляче, про нього вже тоді знали в далеких землях. Ти залишив Котермака-зварича ще біля воза, яким вибирався у мандри разом з чумаками, але потай, десь під мішковиною, поміж крамом сховав Котермака-вченого. Отой спраглий до знань юнак був твоєю суттю.
Сміливо! Темні часи поглинають найсвітліші сподівання.
Сміливо! Проміняти знайому оселю на обсерваторію неба.
Сміливо! Вдивлятися у сіль і бачити Чумацький шлях.
Така сміливість стала б у пригоді твоїм нащадкам. Бо вони все більше зваричі, міцні та роботящі, але зваричі. Солеварний промисел занедбали, університет перетворили на гендель. Солодко їм зі смаком солі. Тож навіть коли розворушиться хто, зельмани йому тут же просичать «цісьо!» – засміють чи обгавкають.
О, про псів – то окрема розмова. Ти й сам бачиш, як вони зграями скрізь вештаються. То, коли хочеш, певний знак, може навіть ознака ментальності: гавкнути, гризнути, але не відкрито, а з-під столу, з-за рогу. А що їм треба? Аби своя буда та свій ланц були. От люди від псів і навчилися: хто кістку жбурне, той і господар.
Був у нас один чоловік – Івась з Нагуєвич. Життя поклав, аби розворохобити гниле і завидюще галицьке болото ( і таки зробив багато), але коли на мільйони зваричів припадає один Франко, діла не буде, гавкіт не стихне. Тож утікають, Юрку, як ото ти, хто в Краків, хто в Болонью. А ті, що зостаються, будують хати, та все скраю, скраю. Тому й живемо завше на кордоні: смикають нас, хто тільки захоче. Ми ж не йдемо на розмову, лише псів випускаємо – чи не дадуть, бува, кістку.
Жаль, Котермаче, жаль.
Що їм твої зорі? Ознака дивацтва.
Що їм твій «Прогностик…»? Нема пророка в своїй Вітчизні.
Що їм твій Дрогобич? Запис у метриці.
Знаю, болить тебе твоє кам’яне серце за нащадків…
Як їм побачити зорі?
Мовчить Котермак. Мовчить.
2012