Значення того, що відбулось в суботу 10 вересня в Дрогобичі, ще довго потрібно осмислювати, бо все настільки просто, настільки ж і глибоко.Поруч зі знищеною гордістю Галичини – солеварнею, яка працювала упродовж 800 років, у перлині архітектури світового значення ,церкві Воздвиження Чесного Хреста  зібрались Модрицькі, нащадки передміщан Завіжного, Задвірного, Зварицького та Лішнянського.Для них ця церква була родинною кілька століть, як і церква Святого  Юра і церква Святої Параскеви.Вони прийшли помолитись за померлих дітей роду Модрицьких і пізнати одне одного, бо кислотні часи радянської окупації розчинили родинні зв’язки.Хтось може,звісно, вважати себе громадянином Всесвіту, зректись мови і звичаїв свого народу, а потім опинитись на краю прірви і зрозуміти, як багато в нашому житті значать кров і сіль.Кров примирює, сіль  рятує від божевілля.

А померлі діти, безгрішні і чисті, треба їх згадати найперше.Гриця, що помер у 16 років від сухот похмурого листопадового дня  і Наталю, що прожила лише один день, і багато-багато інших від 1788 року до року Божого 1939.Щоб не тріумфував закон виживання над законом любові.

І відгукнувшись на заклик Зеоніда Модрицького, музиканта і диригента із Чикаго, прийшло дуже багато Модрицьких, заповнили храм і увесь двір, від старого до малого.Отцю Тарасу напевно ніколи не доводилось правити такої дивної служби, коли зійшовся давній шляхетний рід, щоб згадати своїх дітей, які пішли зі світу так рано.Але за ними прийшли інші діти, які рід продовжили і розвіяли смуток батьків.

Пані Анна з Модрицьких принесла старі світлини свого прадіда, відомого кравця, інші розпитували одне одного, з якої хто гілки.Всі пам’ятають імена дідів і бабусь, а також прадідів, а пан Юрій Модрицький вже 20 років збирає матеріали про рід.Чудесна маленька дівчинка весь час посміхалась на руках у бабусі, а потім заснула.Молоді матері прийшли з візочками.А я думала, чи вдалося б мені зібрати увесь свій рід Басарабів до понівеченої новітніми «майстрами» церкви в Урожі.Хто знає…

На цю приватну службу прийшли люди, які так багато роблять для того, щоб повернути Дрогобичу історичну пам’ять: іконописець і реставратор Левко Скоп з дружиною Тетяною, Марія Головкевич, волонтер і музейник, Олег Стецюк, автор проекту інтернет-видання Дрогобичер Цайтунг, друзі Модрицьких.

Власне, не так уже й багато потрібно, щоб відчути себе щасливим від родинної близькості, і врешті почати розплутувати власне коріння, завдяки якому ми всі живемо.Хтось починає це робити перший.