Ми сиділи у затінку муру біля Дамаських воріт, під втомленим маслиновим деревом й розмовляли про якісь буденні речі: поїздки по Ізраїлю, стан наукової фантастики, ортодоксів та туристів, але десь у підсвідомості мене не полишала думка, що я стрілася з янголом посланцем, який мені повинен передати якусь звістку. Вона довго йшла до моїх вух.Саме перед цією колотнечею, сповненої ненависті й агресивної напруги, я взялася перекладати повість цього чоловіка, схожого на ангела, – Павла Амнуеля «День останній, день перший» , і так день за днем, потрохи.І з кожною сторінкою я осягала трішки суті.

 Його послання складається з кількох послань.І перше з них звучить так: « Я  тут не для того, щоб щось робити. Я хочу зрозуміти». 90-і роки, Москва, у одному з районів з’являється Месія, який називає себе Єшуа.Ви знаєте, про що я.Порожні крамниці, черги за спиртним, вмираючий здеградований совок…Месію б’ють, він не пручається, священники женуть його від себе як лукавого. Бо всім відомо: Месія приходить завжди невчасно. Саме тоді, коли його найменше розуміють.

Так-от, я збагнула: я хочу зрозуміти, що відбувається. Не в сенсі політики, а в сенсі протистояння нелюдів і людей.Така собі битва при Мегіддо.Я перед тим побувала на цій вітряній розпеченій рівнині з чорною землею й подумала: коли ж Армагеддон?