Десь на Сході стріляють щодня. Як і у всі часи хтось намагається на цьому заробити. Майже кожного дня гинуть наші воїни  на передовій. У новинах не називають імен.Ї х ми дізнаємося з соціальних мереж від бойових побратимів та земляків. Сепаратисти й русифікатори, а також завербовані ФСБ  агенти спокійно почувають себе у тилу. Їм нічого не загрожує: у них є права людини і повно захисників у Європі, зате під слідством опиняються бійці і патріоти.Усі рівні перед законом, але українофоби і зрадники  завжди мають чим відкупитись. На них працює потужна система, коріння якої в Кремлі. Ця система має найстрашнішу зброю, що вже не раз застосовувалася  у світі, зокрема в Ірландії та Україні: упокорення голодом. Суть цієї зброї – якщо люди не матимуть що їсти, їм не потрібна буде правда.

Для так званого цивілізованого світу  ця війна, яка могла б давно закінчитись, це щось на зразок внутрішнього конфлікту, а не зовнішня агресія. Мені часом здається, що якби не наші хлопці, голі й босі 2014 року і не наші молитви, Європа була б уже поглинута ціною сотень тисяч життів українців і поляків, а також народів Прибалтії, закидана шапками. Аби тільки не бомбили Версаль і Лувр – вони не помічатимуть  наближення гуманітарної катастрофи .Такий великий страх мають толерантні та політкоректні європейці перед північним варваром. Поневолені  народи їм не цікаві,  європоцентричний гуманізм давно відійшов від елементарної людської моралі. Йому чужі надбання інших культур,він паразитує на культурі минулого, яку створили енергійні і сміливі люди, що ніколи не домовлялися з агресором.І вони зверхньо кажуть нам, що ми націоналісти, і як це погано, який це страшний злочин у моноетнічній державі, що пережила століття колоніального гніту, захищати право слухати і читати новини державною мовою, а не мовою агресора.Слухайте нас і ми дамо вам гроші. Або не дамо.Це те саме, що упокорення голодом. Але світ єдиний, і зруйноване довкілля – вирубані ліси, затруєні і заміновані землі  – все  це врешті стане поразкою усього людства. Цивілізація, яка живе сьогоднішнім днем,приречена. Як і комунізм, рай не можна створити в одному місці.

В Україні ми маємо не лише зовнішню  агресію.Армія кадебістів і агентів ФСБ нікуди не поділася, а навпаки вгніздилася на верхівці влади.Це теж не дивує.Дивує той кволий опір, який чинять цій шаленій пропаганді миру на умовах Кремля правоохоронні структури, слабка моральна підтримка наших захисників, які на фронті не мають права стріляти на випередження,  не мають права відвойовувати окуповані території,тримаючи якийсь ефемерний кордон у власній країні.І влада, і окупанти, і миротворці лякають нас двома страшилками: нападе Путін і  МВФ не дасть грошей. Тим часом Путін на очах усього світу знищує у Криму українців і татар, і в’є ядерне гніздечко.А народ України стрімко бідніє, і його кров’ю наливаються олігархи та «слуги народу».

А на перший погляд – ніби й немає війни.З одного лише Трускавця – 75 учасників АТО.Цифри не так вражають, то правда.Але я бачила у Рівненському краєзнавчому музеї довгий коридор , з обох боків завішаний портретами загиблих за два останні роки.Страшно дивитись на ці прекрасні молоді обличчя, на їхні мобілки, дитячі малюнки, які були з ними в годину смерті…Тут же обпалений щит з Майдану з напівстертим портретом Шевченка.Це вже історія, а війна ще триває, і кожного дня земляки на колінах зустрічають тіла воїнів у містах і селах.А зубожілі вкрай люди тягнуться на заробітки туди, де не треба віз – в країну, з якою ми воюємо.

Тихого вечора у тихому автобусі до Львова їхав чоловік середнього віку у камуфляжі з маленьким клунком.Він лише раз зателефонував: «Демобілізували.Вже все». І тихо сидів усю дорогу до Львова, звідки мав ще кудись їхати. Додому, куди ж іще.