Війні не видно краю.Бліц-криг декомунізації минув і місцева проросійська влада намагається нишком бодай щось повернути.Такого я ще не бачила.У одному з південних міст  на постійній емальованій табличці під вул.Соборною в дужках написано «Леніна».В разі чогось можна Соборну стерти.Це – дуже символічно.Соборність України, за яку віддали своє життя сотні тисяч воїнів Української Галицької армії, була  знищена вождем світового пролетаріату, а саму Галичину тим часом європейські приятелі повернули полякам.Мій дід повернувся, а інші чоловіки з нашої родини лягли кістьми під Вінницею.Вони не ділили Україну на Схід і на Захід, на Південь чи Північ.Для них Україна була територією, де повинна бути українська влада, український бізнес і українська культура.Багато галичан, нащадків січових стрільців і воїнів- повстанців, ніколи не сприймуть русифікованих Сходу і Півдня, де нехтують державною мовою і не шанують героїв,які боролись за незалежну Україну.А в час війни з Росією почуття патріотизму особливо загострені.

Без очищення свідомості від совка, декомунізація неможлива.Від усіх цих флешмобів на вокзалах, Дідів Морозів, пісень «о главном», старих фільмів – того, що не підлягає забороні, але впливає на молодь, яка не жила в радянські часи.Її дитинство припало на період руйнування, бандитизму, моральної деградації.Реанімація Радянського  Союзу не видається  багатьом із них чимось жахливим.Свідомість, позбавлена коріння – родової та історичної пам’яті – на цьому грунті виросте що завгодно, і все буде лише бур’яном.

Мені одна жінка заявила: “Якщо ви виграєте мовну війну, то програєте державу”.Типово медвечуківський трюк для того, щоб у майбутньому перетворити Україну на Білорусь Лукашенка чи на Ірландію.На це працює зараз Кремль і йому підтакують навіть галичани,які в час війни переживають за політкоректність.Поки посполиті гризуться між собою, влада набиває собі кишені. Тепер румунський Сігет на кордоні з Україною не має жодного напису угорською мовою, хоча кілька століть ці землі належали Угорщині. А на нашому боці – в Солотвино і угорські вивіски, і угорські прапори,щоб не дай боже не образити проугорське населення. Власне це те саме, що написати під назвою вул Соборності  – Леніна.Мовна шизофренія і політична  рано чи пізно призводять до перемоги більш агресивної сторони. Якщо ми хочемо мати незалежну Україну, то повинні поводитись більш рішуче і вимогливо, щоб влада обрала наш бік, а не бік чужинців, які століттями паразитували на тілі нашого народу.

Війна викликала не лише сплеск патріотизму, а й колабораціонізму.Помінявши трохи найбільш одіозні назви вулиць, місцеві очільники заспокоїлись. Варто громадян налякати громадянською війною, і ними можна далі спокійно маніпулювати.А вони й раді: можна не вчити державної мови, не знати історії, і їздити на екскурсії до Львова, де їх «и так поймут». І дійсно, завжди знайдуться толерантні гіди, офіціанти і продавці сувенірів, яких не цікавить, хто до них звертається мовою окупанта: петербурзька дама чи тітка із Вінниці.