Мені здається, що суспільство разом з культурою, що так прагне йому догодити, підступило до крайньої межі,  за якою деградацію можна вважати завершеним процесом, і всім тим, хто зараз хоче вижити, треба триматись від нього подалі.Три речі про це свідчать.

90 тисяч випускників не змогли набрати мінімальну кількість балів на ЗНО.Що вони будуть робити далі? Правильно, підуть працювати в міліцію.

 Епігони Подерев’янського. Один Подерев’янський і одна  Вєрка Сердючка – що ж, нехай, тим більше, що час їхній уже вичерпався. Але тут вискакують знавці світової літератури, які починають кпинити з неї албанською мовою вкупі з незнищенним суржиком, і рецензії, і відгуки на них писані у тому ж самому прикольному стилі, що й «Шидеври», і з’явилася така прикольна «Жлобологія», а ще раніше словник ненормативної лексики сиріч мату, а кожен день ЗМІ, політики і вчителі нації активно поповнюють свій зубожілий словниковий запас лексикою криміналітету. Виглядає це все збоку так, ніби увесь народ  це зіпсований генетичний матеріал, а отже треба відповідно ставитись до нього.

 Врадіївські злочини трапилися відносно недавно.А я пам’ятаю, як у нас в селі син моєї однокласниці, здоровий одружений чоловік, який лупив свою законну дружину, а вона так і не пішла від нього, згвалтував неповнолітню і відкупився від її родини 10 тисячами доларів. Ціна дівочої честі й честі батьків – 10 тисяч доларів. Але нехай Бог їх карає за це.Гірше теж, що безкарність зростає в геометричній прогресії.

 Я обіцяла собі писати про літературу, але вона настільки злилася з суспільним життям, що треба бодай їй повернути честь чи зберегти те, що ще залишилось. Змити її власною кров’ю.Для цього не треба сміятись, не треба плакати, а спробувати розуміти, що те, що всередині, те і ззовні.В усі часи просвітництво рятувало суспільство від повного занепаду. Інших рецептів просто немає.

 Можна вважати себе вищою істотою, жити на гранти і просторікувати на теми гендерної справедливості, провадити дискусії, створювати фонди для круглих столів і конференцій, і ніколи нічим не допомогти жертвам згвалтувань і катувань.Конкретно. Приїхати до них, підтримати, забрати в безпечне місце для реабілітації. В Україні є розжирілі на грантах феміністки, але немає феміністичного руху.Як і залишилося обмаль правозахисників, над якими глузує суспільство, хоча вони ризикують життям задля того, щоб бодай трохи виправити становище із правами людини.На події у Врадіївці відреагувала лише Міжнародна Амністія.Жодна жіноча організація навіть не писнула. Не хоче заважати євроінтеграції, яка може обернутися для Європи повною деградацією, а мені шкода старої культурної Європи.

 Просвітництво має ще один аспект, який не надто впадає в очі, але в наш час вкрай важливий: це називати речі власними іменами.Про це говорив ще багато років тому Мераб Мамардашвілі.Знання – це правда.