Немає нічого важливішого ніж плекання народом власної еліти, бо це гарантує розвиток суспільства у майбутньому.Еліта – це зовсім не багатії чи політики з дипломами Оксфорда, чи купка інтелектуалів, які живуть у власному світі, і дуже часто не переймаються проблемами суспільства. Еліта – це пасіонарії, готові віддати життя і пожертвувати кар’єрою задля того, щоб народ тримався купи і не втратив завзяття і волі до процвітання. Їхній порив не можна пояснити логікою, але він існував завжди. Це також хранителі культури, яка допомагає народу відчувати себе унікальним.Не кращим, не гіршим, без комплексу меншовартості і манії величі.»Свого не цурайтесь і чужого научайтесь.»Такі люди є в Україні.Вчителі, священики, лікарі, бібліотекарі, краєзнавці, історики, письменники, селяни, науковці, добровольці та волонтери.Їх однаково бояться влада і ті, хто хоче, щоб в Україні не було України, а лише Європа чи «русский мир», або ще краще, щоб дві України, аби не було суперечки.Вони всі мають гроші на промоцію своїх гасел, фальшування історії і ялові проекти, які нікому не потрібні.Українська еліта не має грошей.Їй допомагають дрібні підприємці,часом місцева влада, волонтери. Олігархи підтримують тих, хто хоче перетворити народ на стадо тупих баранів, яких легше різати і стригти.
Любити Україну означає любити людство і відчувати себе повноцінною частиною цього людства.Гуманізм без патріотизму, чи патріотизм без гуманізму – несправжні. Залежить на тому, що кожен вкладає у ці поняття.Для когось вони несумісні, а для когось нероздільні. Ті, для кого вони нероздільні, це і є еліта.
І ось чому. Повернемось у 20-30-і роки.Україну розділяє Збруч і дві колонізаційні системи.Небіжка Австрія спочила в бозі, поляки проводять пацифікацію, і в середовищі української еліти формується особливий тип людини, яка має блискучу освіту, але вирішує присвятити своє життя Україні. Ця людина їздить по цілому світі, як Софія Яблонська і всюди розповідає про Україну, не кривлячись при цьому від жалю, що українці не породили Шекспіра чи не отримали Нобеля. Оленка Гердан-Заклинська танцює на міжнародних конкурсах у сценічних костюмах в бойківському стилі, Соломія Крушельницька співає на кращих сценах світу українські пісні, Богдан Веселовський створює прекрасні шлягери українською мовою. Антонич демонструє відразу до антисемітів і дає змогу побачити Лемківщину з космосу.Якби їм сказали: «Дорогенькі, ваше мистецтво нецікаве німцям і французам, що ви тут шароварщину розводите і пишете хлопською мовою, шукайте собі агентів, а тоді з тріумфом повертайтесь в Україну,вона вас і так не сприйме, але зможете принаймні плюнути їй в обличчя, і бабла заробите – ці достойні люди такого просто б не зрозуміли. Бо у них були моральні принципи, які вони отримали завдяки вихованню. Їхні батьки були скромними вчителями, священиками, дрібними урядниками, які своїм прикладом показували, що порядність і честь – не красива риторика, а необхідна річ для того, щоб людина була людиною.І прищепили імунітет від зла, яке тріумфувало скрізь у міжвоєнний період.А потім настала окупація, війна, знову окупація, встократ страшніша за польську чи німецьку, і одні представники загинули, інші емігрували і потужно працювали на Україну.

Колабораціоністами стали ті, хто не мав імунітету від зла.

Наступна еліта існувала в зоні мовчання.Підпілля, самвидав, арешти, психушки, книжки, видані за кордоном…Поети обрали фах сторожів та кочегарів, спивалися, рано вмирали.Виховання громадянина було з подвійними стандартами: публічно підтримуй владу, і критикуй її на кухні.Ця шизофренія привела до деградації потенційної еліти: мімікрія, намагання уникнути громадянської смерті часто закінчувались панікою і потраплянням у пастку КДБ. Я не пам’ятаю жодного випадку, щоб хтось з отих підступом завербованих хлопців та дівчат покаявся згодом перед своїм народом. Вони й досі бояться, що хтось відкриє їхнє досьє. Тому не дивно, що дехто з колишніх інтелектуалів працює тепер на ФСБ, бо одна слабкість тягне за собою лавину зрад.А розкриття обірве ланцюжок харчування.
Чи можна виховати еліту з дітей, які бачать боротьбу за виживання поза домом, а вдома їм кажуть, що це нормально, або що все безнадійно?І що лише гроші гарантують свободу. Але яку свободу? Подорожувати по світу, навчатись у престижному виші, жити собі на втіху? Оленка Гердан-Заклинська теж жила собі на втіху, навчаючи дітей танцю у Канаді.Вона прожила своє понівечене війною життя гідно, серед шанувальників високого мистецтва хореографії, хоча й ніколи не мала грошей на діаманти і хутра. Жінет Максимович, перекладачка, яка в 17 років повернулась з Парижа в Україну і відразу загриміла на Колиму,  так само гідно прожила своє життя, пройшовши крізь пекло.Вона займалась до кінця життя улюбленою справою. Усі вони любили Україну в собі, а не себе коханих в Україні.
Справжні батьки не ті, що народили, а ті що виховали. Зараз у нас фактично обірваний зв’язок між вчителем і учнем, зате є свита і епігони в людей, які досягли успіху, готові розірвати чи покинути підтоптаного лева.
Щодо політичної еліти, то до влади не потрапляють люди, які люблять Україну. Тоді як ми усі щиро прагнемо їх там бачити. Ми прагнемо слухати справжню музику, читати книги, які дають поживу серцю і розуму, дивитись фільми українською мовою, але нам цього не дають. А самі не посміємо вимагати. Бракне відваги? Чи буденність тягне в болото зневіри? Але добре, що ми вже бачимо, де проходить водорозділ між живим і мертвим.Що ми відчуваємо біль і страх перед майбутнім. Це крок до зцілення і змін.
По суті, з нами зробили те, що ми дозволили з собою зробити. Ні більше, ні менше. І ми самі з тим мусимо щось зробити.