Вранці прокидаєшся і бачиш білі дерева, і думаєш,що то  сніг.Нам, українцям, здається, що не лише людський світ, а й  Усесвіт проти нас. Але тихо настала весна і трава дедалі вища й густіша.Вдень  поліціянти розганяють сільських жінок, що повиносили свій нехитрий товар: петрушку,викопану з землі, з кволими жорсткими листочками,  щавель,квасолю,буряки, і вже святково-обов’язкові хрін і букшпан.Часом десяток яєць і пляшку козячого молока.Смиренно стоять вони за базаром, готові спурхнути як перепілки на інше місце, звідки їх також можуть зігнати..Товар у всіх однаковий,але свій, не куплений на гуртівні.

Я знаю, як тяжко викопати хрін із землі, рідко вдається видобути цілий корінь. З ним завжди воюють на городі, а він все одно проростає зеленими широким листям, яке потім кладуть в слоїк, коли квасять огірки.У нього вузлувате коріння , покручене, порепане,як селянські пальці,з яких не відмити землю,і таке ж живуче, як селянський рід, над яким цивілізація завше ставить експерименти.У Євросоюзі не буде цих бабусь, що мокнуть під дощем надвечір, чекаючи на покупців, що повертаються з роботи.Хто для них викопує коріння гірких трав,від якого гнуться рискалі і ламаються держаки, коріння,яке тікає в землю, таку важку і тверду? Дивовижна сила рослини, яка навіть обчухрана і обстругана, проростає у воді.У селі, де немає водогону,обліплене землею коріння миють у відрі надворі, міняючи холодну воду  кілька разів,відрізають зарубцьовані відростки, знаки каліцтва, вибирають найрівніший корінь до великоднього кошика, залишаючи на ньому  корону листя,бо тільки корінь з листям годиться для освячення.Потім у неділю, його труть до свячених яєць, сточують до самої корони.Дика гірка трава нагадує нам про Велику  Втрату, і коли її вносять з паскою до хати після свячення, із дзеркал знімають запони і можна тепер сміло у них дивитися.Там не побачиш мертвого Христа,а  святкові застілля допоможуть забути про Його муки.Лише гіркі трави не змінять своєї суті: зцілювати, а не наповнювати бездонні шлунки.І хрін між ними найвищий і найгостріший,як людина, що завжди говорить правду, а тому її намагаються викорчувати , знищити.І водночас залишити дрібку,бо без правди людське нутро гниє і хворіє.

Вже лежать на землі розпростерті листки гіркої кульбаби  і витикаються оксамитові листочки полину, знято укривало з соломи із часнику і сміливо пнуться догори стрілки цибулі на сіянку.Ще не зійшла лобода.

Мама колись розповідала, як у переднівок голодні люди вийшли з церкви і кинулись на луки збирати траву.І як це  страшно, коли земля не годна прогодувати родину. Тепер ті луки чорніють випаленою травою і обвугленими кущами.І не хочеться повертатись до села, щоб відчувати гіркоту диму батьківщини, до якого примішується сморід розплавлених пластикових квітів із цвинтаря. Там не питають вже землю, чого вона потребує, і не просять прощення у дерев, які рубають.І навіть черешні повтікали  у лісові хащі, щоб стати гіркими і дикими.