Певно, лише найближчі друзі знають, що у мене до Форуму вийшла книжка вибраного « Записки Білого Пташка».Без сурм і барабанів, саме так, як повинен влітати у сни Білий Пташок, щоб врятувати нас від небезпеки. Ви помітили, що завжди прокидаєтесь у найстрашніший момент? Це  зробив Білий Пташок, прийнявши усе зло на себе. У далеких моторошних 90-х саме він був моєю опорою в існуванні, яке могло стати найжалюгіднішим з усіх моїх існувань. Я потрапила в чорну діру і Білий Пташок мене почав звідти витягати.Пам’ятаю, як Віктор Неборак вичитував мені, що  я нікуди не з»являюсь, не буваю на публіці, і що мене скоро всі забудуть. Так ніби хтось колись мене пам»ятав. Я відвозила Ладусю до школи вранці і тинялась по місті в будь-яку погоду до другої години дня, щоб змінити вчительку в групі продовженого дня. Я мала пару копійок на каву і випивала її в  гастрономі на Майорівці, і часом це мене тримало до вечора. Лише раз я дозволила собі повернутись додому, коли маршрутка в’їхала  на клумбу і зупинилась перед стовпом, бо у мене не було зайвих грошей, і я мокра, голодна вешталась по Львові, знищуючи собі серце, і нікому про це не могла навіть розповісти.Тому я й писала і пишу досі. А вже такі дрібниці як видання чи переклади мене не турбують.

  Я не боюсь бути непоміченою і непрочитаною, бо є набагато страшніші речі, яких я завжди боятимусь – втратити Білого Пташка, який здатний зупинити зло і кривду.Вдень він сидить у Бога на колінах, набирається сили перед чорнотою ночі. Я знаю, як ламають людей, як перетворюють їх на тупих і безжалісних потвор.І брехливих також. Все, що я можу, це бодай стримати, зупинити хоча б кількох людей.А для цього потрібно знайти слова, що можуть передати невимовне.

 Захід сонця в Урожі.

Записки Білого Пташка

Кіт з потонулого будинку

Книга снів і пробуджень

Спалене листя.

Небесна кравчиня – про дівчинку, яка зшивала пошматоване небо і вишивала на ньому зірки.

 Страшні не ті ланцюги, які сковують наше тіло, а ті, що  зв’язали нам душу.