Галина Пагутяк

Відвідати якесь місце вперше – це наче погортати книжку.Ось я й відвідала Ходорів і розповім, що я там бачила. Там небо якесь не таке як всюди, особливо, коли ступаєш на трасу, що веде на Рогатин. Починаючи з П’ятничан, природа дуже скромна: понура рівнина, видно, що ця масна чорна земля з боліт.Далі, геть далі за Ходоровом уже видно пагорби, ліси, а тут тільки на рівнині шелестить руде болотне зілля і суха кукурудза.І вже попадали всі горіхи.Мені було моторошно, бо я прийняла мішки з-під насіння на зораній землі за розпластаних мертвих буськів. Ходорів – якийсь трагічний, полишений сам на сам з масовими Читати більше »

  Житомир для мене насамперед – це Валерій Шевчук.Тепер ще й Коростишів, звідки родом автор «Коростишівського Платонова» Олександр Клименко. Я страшенно рада була отримати відзнаку від письменника, якого шаную найбільше .Мені шкода тих, хто не бачив Валерія Олександровича на врученні премії і не чув його виступ на тему «Українські жінки-письменниці», який усі слухали затамувавши подих. Йшлося насамперед про невиданий творчий спадок Насті Лісовської – Роксолани, її листування. Коли слухаєш таких людей, як Валерій Шевчук, забуваєш про цей істеричний літературний бомонд, в якому б’ються за місце у книжкових рейтингах і за премії, де письменник, який пробився на Захід, цінується більше, ніж Читати більше »

Сільські жінки вмирають як квіти.Без метушні, без істерики, тихо і гідно. Вони працюють доки можуть, а коли вже геть ослабнуть, серце починає готуватися до зустрічі з незвіданим краєм, «де немає ні смутку, ні печалі, тільки життя вічне».Складають гроші на похорон, готують одежу, кажуть, який образок вкласти їм у натруджені руки.Діти починають приїжджати частіше, кликати до себе, але вони воліють померти у старенькій хаті. Їх дуже цікавить, коли саме, в який день вони помруть, Бог простить їм цей невинний гріх. Сусіди щоранку дивляться, чи йде дим з комина, приходять щодня.У них є телефон дітей, про все домовлено.Рідко яка жінка йде зі Читати більше »

Село Соколівка, що за 9 км від Бібрки, на жидачівській трасі, позначене печаттю виродження. Там є газ, є дуже родюча земля, близько до Львова, однак повно покинутих хат і майже нема людей. Це село незвичайне тим, що воно раніше було на пагорбах, де добували камінь, а внизу було містечко Сенява.А потім містечко перестало існувати, і село сповзло з пагорбів і стала Сенява Соколівкою. Я приїхала туди влітку, щоб побачити костел 16 століття, геть зруйнований, з проваленим дахом.Там колись був склад міндобрив. Колгосп теж спочив у бозі.Усе заросло бур»янами. Мене не дивує ця картина: покинуті будинки, зарослі бур’яном ферми, понищені костели Читати більше »

Саме життя спонукає нас до подорожей, але вибираються з серединного світу лише найвідважніші й найдопитливіші. Втім для середньовічних лицарів подорожі були обов’язковими. На початку 15 ст. лицар Західної Європи, щоб досягнути певного статусу, мусив взяти участь у битвах з язичниками у чотирьох країнах – Прусії, Литві, татарських землях і, звісно, в Палестині. Дарма, що населення Литви було на той час хрещене, і тевтонські лицарі про це чудово знали, однак приховували, щоб отримувати фінансування від європейських монархів. Жільбер де Ланнуа (Gilbert de Lannoy) – (1386-1462), який став доволі пізно лицарем (у 27 років), потрапляє у Прусію та Литву після Грюнвальду, битви, Читати більше »

Форум видавців далеко не така подія, як відновлення через 544 роки Дунаївських зустрічей, що їх тоді називали Двір поетів. Архиєпископ Григорій ( Григорій Сяноцький) у далекому 15 сторіччі створив перший гуманістичний гурток на теренах України. Ренесанс починається з Дунаєва, містечка на Перемишлянщині. У кривавому і трагічному 2014 році ми провели першу спільну українсько-польську зустріч.Цього року вона набула рис наукової конференції на тему космології. Принагідно ми відзначили сторіччя теорії відносності Ейнштейна, яку дуже оригінально подала нам Лана Перлулайнен. Напевно, жодна наукова конференція не відбувалась на тлі звуків села: гелготали гуси, іржали коні,співали півні. Падав час від часу дощ. Доповіді читали під Читати більше »

В нашому суспільстві є особлива порода людей, які начебто вболівають за національну культуру, але насправді всіляко намагаються доказати, що її до них не було, і після них не буде.Здебільшого, вони дуже далеко від справжніх культурних запитів українців, і дуже близько до Фондів Ахметова і Пінчука, і Полярної звєзди. Мені ця порода знайома ще з часів моєї юності.Це – вічні скептики і скиглії, хоча вони як правило звинувачують у цьому всіх, крім себе. Стара, партійно-літературна номенклатура досі при посадах і при кориті, і мені б дуже не хотілося, щоб вона мене пережила.Бо цікаво подивитися, якою тоді буде наступна номенклатура, тобто як Читати більше »

Українське суспільство ще не доросло до Франка.Воно боїться його правди про себе.Воно безсило гупає кулачками по цій скелі, щось цитує, а потім відходить від гріха подалі й молиться на інші постаті, які вдалося одягти у тоги й поставити на котурни.У рідному селі Франка Нагуєвичах його не люблять, називають »вошивим дідом».Бо пам’ятають, я його вели в кайданках до Дрогобича, як він босий ходив по гриби і ловив рибу.Бо не їздив у фіакрі, а ходив з жінкою й розпитував про опирів.Записував пісні. Серед них є одна: Не йди, дітино, горою, Бо стрінешся із бідою. А йди, дітино,долинов, Будеш добров дитинов. Це про Читати більше »

  Чіпке око гості з Києва зауважило щось вражаюче: – Ви бачили,чим бавляться діти? Бляшанкою з-під пива! Вона мала на увазі двох хлопчиків, які прибігли, щоб сказати «добрий день» незнайомим, коли ми оглядали покинуту й зруйновану ратушу в центрі Поморян.Я пригадала, як у дитинстві так само дивилась на прибульців: а що коли то чарівники, які можуть осяяти припорошену пилом буденності нудьгу літа… Я б не радила нікому їхати до Поморян дивитися замок, хіба тим, хто хоче побачити наочний приклад деградації, кого не лякають поламані ребра дахів і провалля кропиви, і цілковита безнадійність в очах мешканців, які ходять попри все це Читати більше »