Галина Пагутяк

  У Франка є невелике, але дуже сильне оповідання «Батьківщина». Слово «батьківщина» тут означає спадок, який отримує син від батька.Це – земля і господарство, що на ній, а також хата. Сюжет оповідання – не оригінальний. Можна згадати хоча б «Історію кавалера де Гріє і Манон Леско» абата Прево, написану ще у 18 столітті. Герой закохується у панянку легкої поведінки і поступово скочується на соціальне дно. Однак, у оповіданні Івана Франка цей сюжет набуває зловісних ознак денаціоналізації і викорінення. Після смерті батька герой приїжджає в село і поспішно продає аби кому батьків спадок, бо його фатальне кохання потребує грошей.Услід йому чуються Читати більше »

  Мабуть, у випіканні хліба є щось сакральне, бо коли починаєш місити тісто, тобою опановують особливі думки.Я згадую найперше свою бабцю Настю, яка у вісім років стала сиротою і ставала на стільчик, бо не діставала до діжі. Я пригадую дивного старого, який ходив по селі й питав, чи не має хтось хліба «свого печива», бо він уже 7 літ не куштував його, і через те не може вилікуватись. Моя мама завжди пекла білий хліб і не любила лободи і перлової крупи, бо вони їй нагадували про переднівок, коли розтирали недозрілі зерна і пекли з них перепічки. Вона розповідала, як дивилась Читати більше »

  Туреччина мала свого Ататюрка, Україна не має його досі й, можливо, не матиме ще довго. Зате ми мали «батька всіх народів – Сталіна». У кожного народу свій шлях до незалежності й процвітання.Сучасна Туреччина – успішна унітарна держава, член НАТО, з однією із найсильніших армій у світі – відбулася завдяки радикальним реформам у всіх галузях, які проводилися дуже швидко і без найменшого озирання на сусідів. Втім, у 20-х роках світ не був настільки глобалізований, щоб впливати на турецькі реформи, зокрема націоналізацію іноземних компаній й міжетнічні стосунки всередині держави, які б нині привели до міжнародних санкцій. Але на початок ХХ сторіччя Читати більше »

  Надворі вже темно, тільки сніг біліє.У холодній шкільній їдальні залокотські футболісти мають святковий обід з нагоди вручення нагороди за перемогу на турнірі. Всі як один худенькі, цибаті – підлітки ще. І раптом спонтанно виникає пісня, яка ще ніким не записана: про те, як місцеві повстанці підірвали себе в криївці, щоб не здатися енкаведистам.Чоловіча пісня, жорстка і сувора. Завмирають господині, що розносять їжу, і слухають.Такі пісні, дарма що створені кілька десятиріч тому, мають у собі щось прадавнє, ритм крові предків. Люди тут живуть століттями і століттями боронять цю вузьку смугу землі, яку розтинає давній військовий шлях через Бескиди.Від татарів, турків, Читати більше »

1.Як можуть ЗМІ працювати на користь українського суспільства, коли вони належать олігархам, які працюють на себе, а не на Україну? Хоч мали би працювати і на себе, і на Україну.Що ми можемо вимагати від журналістів, які є просто рабами на цих отруйних плантаціях? Будь-яке незалежне ЗМІ, що стає популярним, бо каже більше правди, ніж інші, має ризик бути купленим.Що трапилося з Громадським телебаченням, яке під час Революції гідності активно інформувало нас про найгарячіші події? А ось це питання суто риторичне.Коли у прифронтові райони їдуть українські письменники, коли туди везуть пакунки з українськими книгами, Громадське телебачення вирішує спілкуватись російською з населенням Читати більше »

  Львів як і Париж асоціюється з відпочинком у естетичному просторі, і хоч не всі з нас можуть поїхати до французької столиці, Львів завжди доступний.Можна приїхати собі з Києва вранці і цілий день, відбувши паломництво до Криївки, безтурботно наливатися кавою по численних закладах чи замовити екскурсію у місцевих чичероне. А ввечері, напакувавши сумку кавою і шоколадом, сісти у потяг. Звичайна людська радість, яка додає сили у постійній боротьбі за виживання.Іноді вона потрібна як ковток повітря, навіть, коли на Сході триває не названа війною війна, а в світі стає небезпечним літати літаками чи ходити на стадіони чи концерти. Під час Майдану Читати більше »

  Колись у мене була вчителька української мови. Дуже грізна. Вона вибухала люттю, як тільки хтось робив грубу помилку, наші щоденники рясніли двійками, нас залишали цілим класом після уроків вчити правило, але ніхто попри мовний терор не почав заїкатися, бо фактично цілий клас володів мовою не гірше ніж теперішні третьокурсники-філологи.І літературу я не розлюбила, навпаки, потім перечитала все, що ми вчили скорочено, повністю. Успіх цієї вчительки полягав у тому, що вона була справедливою щодо всіх.І не відзначалась поблажливістю ні щодо учнів, ні щодо власних дітей, яким ми навіть співчували. Є речі принципові, які не обговорюються, бо принципи вистраждані і їхній Читати більше »

Війна здирає зашкарублу шкіру з нашого сумління і пробуджує історичну пам’ять.Травмована психіка по-іншому сприймає масові вбивства і злочини, які трапились тоді, коли нас ще не було на світі: вони здатні завдати не меншого болю, ніж масові вбивства і злочини сьогодення. Не було війни, коли я писала про Саліну і на мене розкривали чорного рота: «То все брехня! Докажи!» Наче я могла оживити три з половиною тисячі безневинних дущ, що їх замордували енкаведисти і скинули у соляні шахти.Ворогів народу.Ворогами народу були 30 дітей з Перемишльського сиротинця і шестимісячне немовля.Коли ставите свічку за діточками з російського літака, то поставте свічку поряд за Читати більше »

  Вони знають дорогу і по сей бік, і по той.Їх можна побачити вночі на урізькому цвинтарі – усіх трьох.Чорних, лютих, зовсім не схожих на тих сумирних коників,що орють городи весною і восени.Вони чекають на того, хто не побоїться до них наблизитись, кого вони можуть доправити у інший світ, щоб подивитись, як там ведеться роду. Що вони там роблять наші діди і прадіди. Мій дід Григорій напевно пасе своїх двох коників.Просто з весілля його забрали у січові стрільці.Його довга кавалерійська шабля висіла у нас у сінях в моєму дитинстві.Дідо помер, коли мені було три роки. Перед другою світовою він пас Читати більше »