Галина Пагутяк

Голуби і яструби У кризові часи виявляється правдива суть людини.Як казав Григорій Сковорода: « Кожен є тим, чиє серце в нім.» Серце тхора – тхір, серце лева – лев.Усе, що людина майстерно приховувала за словами і вчинками виявляється несподіванкою для тих, хто поруч.У Тита Лукреція  Кара є вражаючий опис моровиці, коли налякані люди кидають рідних, щоб врятуватись самим, а свідок Тридцятилітньої війни німецький поет Андреас Гріфіус  нарікає, що найстрашніше  – це не смерть, руїни і пожежі, а відмова від моральних орієнтирів – « скарбів душі». У  90-роки  відчинились двері клітки.Хтось побоявся вийти, сподіваючись, що його принаймні  годуватимуть, інші перетворились на Читати більше »

    Боротьба за мовну деокупацію України нагадує партизанку.Бо власне української влади у нас не існує і весь тягар боротьби лягає на плечі активістів, які намагаються зупинити підготовку до остаточного вторгнення русского мірв.Загидивши власну землю ідеологічним брудом, російські ліберали намагаються завоювати Україну як ота лисичка, що кладе на воза спершу одну лапку, потім решту.Їх можна зрозуміти: ніде їм так добре не буде, як в Україні, бо тут не треба знати державну мову і можна пропхати  ще й свою.Але українці – не білоруси, принаймні, велика частина їх не згодна обміняти своє первородне право на ностальгійні соціалістичні стандарти. У нас за плечима Читати більше »

    Найбільш неприємним для українців є  не відчуття безпросвітності від того, що в рідній хаті досі хазяйнує ворог, якого не вигнали навіть війна і оприлюднені  чорні книги репресій та голодоморів, а те, що на дверях до цієї хати немає замка, а вікна без защіпок. Вони журяться тим, що не подбали про це, а тепер якось незручно, бо ж цивілізований світ пишається тим, що він без кордонів. І культура без кордонів, і юристи без кордонів, і  лікарі без кордонів…Це почуття провини може виникнути лише в делікатних совісних людей, для яких справедливість  є маркером якості суспільного життя. Проте ніщо не дає Читати більше »

«Чужі» серед «своїх» Замок Гербуртів, який видно за сім миль, бо стояв він на високій горі, коли ще та гора не поросла диким лісом, був своєрідною сторожовою вежею, звідки подавались сигнали про небезпеку.Мешканці гір мають перевагу над мешканцями рівнин: їм є де сховатись.Ворог неминуче зазнає поразки в лісистих горах, де можна вести безкінечно партизанську боротьбу.Збудований ще в 15 ст., оборонний замок Гербуртів, був укріплений Яном Щасним Гербуртом на початку 17 ст., і над брамою був напис «Моя твердиня».Окрім захисту родини неспокійного магната-дисидента, замок виконував функцію психологічного захисту для мешканців околиці, адже всередині містився військовий арсенал і добірне військо.Гербурти на відміну Читати більше »

  Охорона культурних та історичних пам’яток в Україні перебуває в зоні колективної безвідповідальності.А тому більшість цих пам’яток не має охоронних грамот, щоб колективно- безвідповідальні й далі умивали собі руки.Або нагрівали, бо ці сумні руїни стоять на дорогій українській землі.Ці костели, синагоги, цвинтарі, кам’яниці, парки. Відбувається це так. Наприклад, є собі прегарна сецесійна вілла, яка потребує реставрації.Вона перебуває у комунальній власності.Місцева влада не шукає коштів на реставрацію, бо з цього невеликі відкати.Щоб прискорити руйнівні процеси, застосовують тактику «розбитого вікна», заплющують очі на маргіналів-мародерів.Тоді хтось, хто поклав око на споруду, купує за безцінь будинок.Зносить і ставить на тому місці крамницю чи бар.У Читати більше »

Розповідають, що під час війни був наказ знищити бомбами могилу Шевченка на Чернечій горі і звалити провину на гітлерівців. Завдяки одному військовому,грузину за національністю, вдалося уникнути цього злочину. Зате був знищений Михайлівський собор у Києві, який бив на сполох у часи Батия, водою затоплений Великий Луг, і віддано московським попам Київську та Почаївську лаври, звідки несе отруйним смородом на всю Україну, а на місці раніше знищеного Межигірського монастиря звив собі зміїне кубло Хам. .. Затяті матеріалісти виявились забобонними боягузами, бо надзвичайно велике значення надавали тому, щоб стерти з пам!яті і лиця землі місця, де українці отримували силу, а тому ніколи Читати більше »

Трапилося це в часи Голодомору і, мабуть, то був не поодинокий випадок.Якимось дивом жінці з Черкащини вдалось пробратись на Західну Україну з трьома дітьми. Змучені, вони ходили від села до села, ночували по стодолах, і якось найстарший хлопчик прокинувся сам.Може, йому було 10 років, може, більше.Вночі мати покинула його і пішла з меншими дітьми шукати долю.Хлопчик той знав, хто він, з якого села.Може, мав навіть метрику. Спершу він думав, що мати повернеться, знайде його.Це не так важко.Але минав час,і ось він виріс, добрі люди пригріли сироту.Він вивчився, одружився, але ніколи не намагався відшукати матір і сестричок, і ніколи не поїхав Читати більше »

  Обставини, за яких був написаний вірш «Мені однаково…», дуже нагадують трагічні події Майдану, коли серце не дозволяло відступити, а попереду чигали смерть чи жорстокі репресії.Саме тоді багато хто подумки повторював ці слова як молитву, відчуваючи містичну присутність Шевченка на Інститутській і Грушевського. Я й досі здригаюсь від згадки про відрізані голови і тіла, скинуті в каналізаційні люки.» І не пом’яне батько з сином, не скаже синові:»Молись.Молися, сину: за Вкраїну його замучили колись». Мене не покидає відчуття того, що навесні 1847 року в казематах поет мав видіння майбутнього, що в ньому озвався дух козаків-характерників і кобзарів.Ніколи не треба забувати, що Читати більше »

  Невеликі наклади українських книг через дорожнечу паперу – це лише одна з причин того, що ми маємо нині розруху в головах і вітер в кишені.Письменники і читачі.У 90-і роки спритні ділки вигребли всі книжки за безцінь з книгарень, не дивлячись, чи це партійна література чи поезія. Макулатуру пустили під ніж, щоб зробити неякісний папір за примітивною технологією і навидавати всіляких книжечок з псевдонародної медицини,  кулінарії, магії, часом щось навіть патріотичне, орієнтуючись на найменш вибагливого споживача. Зараз все воно розлазиться під руками.Поступово полиці книгарень спорожніли і господарі нашого славного галицького П’ємонту повіддавали книгарні у центрі під копальні кави, кнайпи та Читати більше »