Галина Пагутяк

    Скоро Різдво,спаплюжене комерцією, такий собі блискучий наліт на склі, через яке християнська спільнота уже десятиліття дивиться на реальний світ.Втім, це  скло ніколи не буває чистим: завжди знайдеться привід видурити гроші, а взамін дати забуття і веселощі.Цей глобалізований світ ніколи ще не був таким підлим, брехливим і безпечним, як зараз, прискорюючи свій шлях до Апокаліпсису. Таким безвідповідальним і безкарним.У цьому світі не можна передбачити майбутнє, бо його просто немає.Є самознищення, про яке не можна говорити вголос.Якщо ти скажеш, тебе звинуватять у відсутності позитивного мислення,в намаганні витерти не зафарбоване, а просто брудне вікно з веселковими розводами.Усі вікна на всій планеті Читати більше »

    Проблема, яку я хочу порушити, видасться більшості читачів нікчемною. Час від часу мені доводиться чути питання: «Чому письменники не захищають українську мову?» Так, саме це питання.Виявляється, є певна категорія «патріотів», які вважають, що письменник повинен облити себе бензином і підпалити перед Верховною Радою чи Міністерством культури, аби привернути увагу до ганебного стану державної мови в Україні.Оце і буде «захистом». У часи заборон української мови наші письменники продовжували писати, не маючи надії, що їх видадуть,прочитають, що Україна колись скине колоніальне ярмо. Потім сталінським режимом була розстріляна ціла генерація першокласних письменників, а ті, хто вижив, змушені були вести подвійне життя, Читати більше »

  Десь ходить собі по снігах Григорій Сковорода, розмовляючи з небом.Зашпори йому в руки заходять, він хукає на них, протоптує стежку в снігу і думає: сліди, то теж письмена.Він прислухається до залпів  гармат, які то ближче,то далі, і не збирається вмирати, бо в такий мороз земля тверда, важко копати могилу. І треба рухатися, бо без руху і він, і вся Україна, і всі посполиті замерзнуть до самого серця. Дивний цей чоловік обрав собі за вчителів Діогена й Сократа, народившись не в тій країні, де взимку таки зимно, і мусиш шукати собі прихистку, проситися на ніч до крайньої хати.Щось гнало його Читати більше »

    Пригадався вірш Шевченка, написаний за мотивами Книги Ісайї ( глава 35 за два роки до смерті. Згадала у зв’язку з  черговими нездоровими фантазіями Міністерства освіти, яке хоче інтегрувати українську літературу у світову, хоча це у компетенції літературознавців і критиків.Ну, Бог в поміч. Але без зміни системи освіти, без вишколу нового покоління вчителів, без люстрації українофобів, се діло пропаще. Перед українським суспільством простягається чудова дорога в майбутнє, коли нарешті створиться сильна національна держава, але, знаючи про ефект метелика, інтелігенція сходить час від часу з неї, а дехто взагалі блукає околяса.Ми досі не оцінили те, що трапилось на початку 90-х Читати більше »

    Для окупантів український народ був завше тубільцями, які повинні на них працювати.Окупація завжди пахне зрадою саме тих тубільців, яким легше розлучитися з життям, ніж зі своїми статками.Вони найперші намагаються пристосуватися до окупаційної влади.Прикладом є поведінка козацької старшини після остаточного зруйнування Запорізької Січі.Вони мусили їздити до Московії і давати хабарі при дворі, щоб зберегти бодай якісь привілеї.Вони намагались жити подвійним життям і уся їхня пошта перевірялась. Синів вони посилали вчитись до Європи, щоб позбутись гіркоти приниження, але так чи інак усі скотились на дно малоросійства, залишивши собі для ностальгії бутафорну Україну з піснями і варениками. Таке саме відбувалось і Читати більше »

  Щоб збагнути причини тотальної русифікації сходу і півдняУкраїни, мало знати про кількасотрічне  московське панування і Голодомор. Над цими землями, що були, є  і будуть українськими, досі нависає прокляття червоних директорів.Вони незнищенні так само як і комуністи, що виродились тепер у маргінальних захисників руського мира, московського патріархату і прихильників сепаратистів.Ці величезні машинобудівні, нафтопереробні, сталеливарні заводи, шахти,власне, всі підприємства стратегічного значення отримували найбільше коштів з бюджету і керувались безпосередньо з Москви. Звідти походили директори як не кровно, то ідейно, яким глибоко було начхати на історію і культуру автохтонів.На них вони позирали з імперською зверхністю.Ці напівбоги давали хліб і розваги десяткам тисяч Читати більше »

    У своїй державі випрошувати квоти на ефір державною мовою і ще й вибачатись перед зрусифікованим населенням, яке не назвеш громадянами,бо для громадян не існує такого питання як квоти, російські школи, коштом українських платників податків, як і така химерія, котру називають російськомовними патріотами.Кожна людина, наділена здоровим глуздом, розуміє, що немає навіть кволої повзучої українізації, є лише стрімка русифікація того, що ще залишилось, і знищення національної культури. Громадянин – це і є людина, наділена здоровим глуздом, яка бачить наслідки політичних та суспільних процесів.Тобто, до чого воно йде. Мав рацію світлої пам’яті Джим Мейс, коли говорив: щоб стати громадянином світу, треба Читати більше »

Тоді ще не було лампадок і штучних квітів, отже, й бізнесу не було.Мама попросила десь кілька церковних свічок і, коли стемніло, ми пішли на урізький цвинтар.Нового ще не було.На той цвинтар колись дала землю моя прабабця Теодозія Страшівська.Тому  прадіда поховали просто біля входу до церкви.Десь там під горбком, порослим цупкою довгою травою, спочиває і її тіло.Бог знає – де. Ми надто часто покладаємось на його пам’ять. А місце для нового цвинтаря, на схилі гори Ласки  вибирала моя мама Іванна, голова сільради. Ми пішли, коли стемніло.1 листопада – для нас день, коли люди відвідують рідні могили і запалюють в темряві свічки.Це Читати більше »

      Просто фізично боляче, коли Запорізька книжкова  толока зустрічає тебе російською мовою.Так само боляче не чути української на Хортиці – острові світла.Ти звертаєшся до людей українською мовою, у них щось клацає всередині,але не перемикається, застигає. Вони чують мову, читають,але не МОЖУТЬ розмовляти. Для цього потрібно мати відвагу.Вийти з дому і звернутись до водія автобуса, до сусіда,до продавця мовою, якою розмовляють в Галичині, Поділлі, Волині, Опіллі, на Полтавщині…І в батьків на селі.Але щось у них вмерло, вбито червоними директорами, які посадили їх на совковий пайок: від гудка до гудка, вчителями, які покірно ходять на всі антимайдани і не знають Читати більше »