Галина Пагутяк

    Це вже зникло назавжди. Найстаріші мешканці українських сіл ще можуть пригадати, як можна було не замикати хату, як водили злодіїв по селі, і як приймали на ніч подорожніх. Але вони вже не згадають ні тонкощів «гонитви за слідом», ні моторошного ритуалу «присягати на дерні», і, мабуть, не повірять,що колись перелюбників закопували живцем на перехресті. Сучасні українці  знають більше про побут, календарні та родинні обряди, ніж про звичаї своїх пращурів,чиє суспільне й приватне життя не протікало хаотично, а трималось на неписаному кодексі, а кодекс тримався на сакральній основі – ЗЕМЛІ. Усвідомленні того, що кожна людина є дитиною землі,так само Читати більше »

    У 14 столітті світ охопила пандемія чуми. Загинуло 50 мільйонів людей. Вимерла третина Європи. Згадаймо це, коли дивимось на картини майстрів Відродження. А ще війни,міждержавні й релігійні, голод. Світ скочувався у прірву дикунства, однак завдяки  гуманістам, освіченим людям, яких було кілька сотень, і вірі в Бога, відбувся величезний поступ у сфері культури й науки, й фактично знищена цивілізація відродилась на основі античного спадку з ідеалами самовдосконалення, гідності й відповідальності за долю народу. Тобто доки етичні ідеали мріли бодай на обрії, доти людство  оновлювалось і робило поступ у всьому. І так тривало аж до наших  часів. Зараз світ інфікований Читати більше »

    Я не буду оповідати  зараз про поетів-стукачів,про перестрашених прозаїків, про куплених драматургів.Вони отримали своє:алкоголізм, неврози, або й кулю,а їхні діти  та онуки – просто нікчеми.Я не знаю, в якому колі пекла вони зараз перебувають, чи опиняться: в тому,де брехуни, чи в тому , де зрадники.Їм треба було одягнути погони НКВД чи КГБ, чи ФСБ,або просто перестати писати.Тільки не творити утопію соцреалізму.Нижче дев’ятого кола пекла мало би бути ще одне – для тих, хто спотворив дійсність,змінив генетичний код кількох поколінь, що призвело до розстрілу Майдану 2014 року, окупації територій України, війни .А зараз до намагання знищити українську ідентичність шляхом Читати більше »

Я – дочка Шума і Бджілки і з’явилась на світ посеред літа 1948 року.Мій тато був повстанець, а мама- медсестра.Я народилась серед гір, у криївці,в час пекельних передостанніх боїв,дуже невчасно.Боюсь, я завдала клопоту лісовим хлопцям.Мій плач міг їх видати.Тато і мама хотіли мене врятувати, уявляю, як це було складно.Бо якби я залишилась з ними, то загинула б.Ніхто з повстанців не вижив.Отже,треба було мене віддати родині  в село, що було дуже небезпечно.Ціла родина пішла б у кращому випадку до Сибіру, а вона була величенька.Мої дідо й баба,малі діти.Ні,до діда й баби мене не забрали,бо мама не наважилася навіть народити під рідним Читати більше »

  Облога сусідами освітнього закону,здається, об’єднала і проєвропейських і проукраїнських громадян, стала тією краплею, що призвела до повені обурення.Все таки добре, що приниження державної мови зачепило нарешті і людей, які ще недавно улесливо зазирали в очі європейцям і сподівались,що бодай їх не вважатимуть за варварів і тубільців.Замість того,щоб донести правду про катастрофічну  ситуацію з українською мовою на тлі тотальної русифікації як доконаний факт до західноєвропейських інтелектуалів.Але ніхто з наших культуртрегерів цього не робив і навряд чи буде робити,бо потрапити  до проклятого племені націоналістів – це провал.Це відсутність премій і грантів від лівих організацій, які фінансує Кремль,а як без них жити?Треба Читати більше »

Нема і не буде української літератури без Івана Нечуя-Левицького,Архипа Тесленка,Андрія Чайківського, Василя Стефаника,Григора Тютюнника, Феодосія Рогового,як нема польської без Владислава Реймонта і Вєслава Мислівскі.Майже 30 років «дамські»літературознавці, як називає їх Валерій Шевчук без огляду на  стать, намагалися стерти їхні імена зі свідомості нової генерації літераторів, і все закінчилось масовим, як у 20-роки призовом профанів,правда, вже не пролетарського призову, зате  без знання  рідної мови.Втім,  і шкільна програма «очищена» від сільської літератури і нашпигована туснею укрсучліту, яка ліктями й матюками пробилась в літературу.Зачистка продовжується і зараз.Від усього українського, від традицій як літературних,так і народних.Комсомольське гасло »дайош українську літературну урбаністику» нічим не відрізняється Читати більше »

Напевно і досі в головах тих,хто навчався в радянській  школі засів цвяшок: «У тому, що Чіпка  став злочиннцем,  винен суспільний лад,тобто середовище.Якби не середовище, він би був зразковим селянином.Власне, на кожному кроці ми подибуємо мотивацію чинити злочини або аморальні вчинки.Побожні жіночки ,бо побожність нині в тренді, часом навіть»союзянки» і патріотки , відправляють чоловіків на заробітки в країну,з якою ми воюємо, бо «треба дороблятися».Винна держава, котра не забезпечує їм триповерхові особняки і безкоштовну освіту їхнім дітям, які не хочуть чи не можуть вчитися. Вчителі тому дають неякісну освіту,що у них маленька зарплата.Була б велика зарплата, вони б стали світочами знань. З Читати більше »

    «Кіт у рукавичках  не спіймає жодної миші» – цей вислів належить британському політику і дипломату ХІХ ст.Бенджаміну Дізраелі.Британські коти ніколи не носили рукавичок і не обтинали пазурів, причому залишалися джентльменами.Світ, якщо не вважати куплених Москвою політиків, ві д України теж не вимагає рукавичок.Політкоректність, толерантність у ставленні до окупанта задля тимчасового спокою на континенті, – на межі колаборації, державної зради, або це вони і є.І зовсім не ознака інтелігентності.Ясна річ, за висловлення про розбудову сильної національної держави, за рішучий спротив русифікації грантів і міжнародних премій не дають, і не роблять голубами миру в застарілій громіздкій структурі,що називається ООН.Мільйони доларів Читати більше »

  Хіт 60-х-70х – величенький том прози Андрія Чайківського «Олюнька», замацаний тисячами  селянських рук в Галичині.Її й зараз важко позичити в бібліотеці.Дитиною я перечитувала однойменну повість кожного разу, як вона поверталася до нашої хати від чергового читача.Дуже трагічна історія дівчинки- сироти, яку тяжко скривдили найближчі люди, не викликала в мене якось страху.Я  не раз замислювалась в чому її магія, чому з усіх повістей Чайківського вона зачіпає по-справжньому.Це вона допомогла мені виробити свій стиль і зберегти в собі творчу емпатію.Надзвичайно жива мелодійна мова? Напевно.Але я теж жила на ріці і бачила повінь, хоча вода ніколи не сягала пагорбів.Я знаю. що таке Читати більше »