Мене важко чимось здивувати, але такого відвертого прислужництва я не сподівалась. Щойно посполиті обурювалися, що інтелектуальна і творча еліта не вказує їм шлях до спасіння, як почалося. »Львівська еліта підтримує на виборах чинного президента.» Всього кілька людей поставило свої підписи, а тінь впала на сотні мислячих і талановитих  галичан. «Спілка письменників підтримує  чинного президента.» Аякже, хтось нас питав, чи ми згодні підтримати. Мене пару разів запрошували на  зустрічі з місцевою владою,як Шевченківського лауреата,як правило,такі бесіди закінчуються підписанством. Та навіть якщо й ні, то мені ці високі чиновник осоружні і я ще не впала в старечий маразм, аби повірити, що їх направду цікавить доля України,а не власні кишені. Ну, і всілякі з’їзди партій, куди йдуть по приколу, а вертаються з підмоченою репутацією. Наостанок мене вбила заява групи Першого грудня. Люди ці й справді багато зробили для нашої культури,навіть самі призначили себе моральними авторитетами, і тепер знову підтримують чинного президента. Хоча могли б сказати: «Люди,голосуйте, як вам підказує ваше сумління». Але ліпше б мовчали, як мовчать про війну з Росією, зросійщення  і про те, як Україна перетворюється  на Зомбіленд за потурання чинної влади.

Що мене також завжди дивувало, це віра нашого культурного бомонду в те,що він на щось впливає. Я не маю на увазі колишніх кадебістів, сексотів,номенклатуру, яка йшла по кістках до своїх авторитетних статусів. Це – прагматики й лицеміри. Для багатьох вони досі є кумирами попри стрибання в гречку з усіма попередніми президентами. Ні на що ви не впливаєте,дорогенькі. До вас ставляться як до брудних серветок ,з відразою. У вас прихований статус придворних блазнів олігархів і чиновників. Раби найбільше кричать про свободу творчості. Для них важливі власні амбіції, а не доля  країни.

І вся ця кумедія буде відбуватися доти, доки не переможе сила, яка візьме рішучий курс на Національне Відродження, а не заглядатиме в рот Кремлю чи Євросоюзу. Економічне, соціальне, освітнє,культурне Відродження, яке пройшли всі колишні колонії в Європі. А як вона переможе, коли дійсно національна еліта, без звань і статусів, не має власних медіа ресурсів, окрім соціальних мереж,заповнених перебіжчиками з заборонених російських. Заробить кілька лайків, бо « много букофф».Чи посполитим так уже потрібні самоспалення доведених до відчаю митців? Чи готові вони самі підтримати якісну українську літературу, а не дешевий укрсучліт чи модні закордонні бестселери? Чи готові піти на концерти українських композиторів, повести дитину в український музей, викинути імперське сміття зі своєї голови? Ні, не готові. Що вже казати про фронт, від якого  щирі українці заховались під мамциною спідницею . Чому та сама Спілка та всі ці розгодовані амбіціями новітні кумири ніколи не захищають мову, архітектурні пам’ятки, довкілля? Бо їм невигідно заважати бізнесу, вони плекають надію розпивати чаї з олігархами і міністрами, випрохати гроші на свої проекти, які ніколи не сприятимуть національному відродженню,бо на це гроші не дають.  За це переслідують,не пускають,замовчують, вбивають у начебто незалежній Україні, а насправді ошуканій, пограбованій і приниженій країні. Тому справжня еліта змушена як і за совка залишатись тихими божевільними, йти у внутрішню еміграцію, бо їй не дали змогу виховати покоління відповідальних людей, які любитимуть Україну завжди, і горі,і в радості.