Kанал RSS

” Так какось лєгше”

0

Листопад 15, 2019 від Галина Пагутяк

Свій учительський  шлях я починала в селі на Київському Поліссі за два роки до Чорнобильської катастрофи, яке забуло, що колись входило до Речі Посполитої. Весь культурний шар було здерто спершу російським самодержавством,а тоді більшовицьким терором. В селі не було церкви, як і у всьому районі. Не вінчали, не хрестили, не відспівували. У лісі був цвинтар з дерев’яними хрестами,бо хрести ставити було простіше. Село вимирало, наступного року школу закрили. Мовний кордон починався у в райцентрі, який раніше був штетлом, про який писав Шолом-Алейхем,а потім Кагановичами,і нарешті Поліським. Питома частка недолугої  російськоподібної мови зростала по дорозі до Києва. Моя господиня хвалилася,що вона Читати більше »


Сільська готика

1

Жовтень 31, 2019 від Галина Пагутяк

  Лише раз на рік , 1 листопада,можна побачити з автобуса увечері  галицькі цвинтарі. Ї х пізнаєш по вогнях сотень свічок. Проти ночі  там  нікого майже немає,або й зовсім нікого. Вдень біля цвинтарних брам  товпляться машини. Люди приїжджають здалеку, після роботи, похапцем  виривають бур’ян,розгрібають сухе листя, запалюють лампадки, швидко моляться і їдуть геть, аби залишити мертвих самих. Щось у тому є моторошне – в отій квапливій втечі супроти ночі,особливо,коли забредеш на чужий цвинтар,з яким нічого тебе не пов’язує. Наче мертві зараз заволають: « Чого прийшов? Тут тобі нема чого робити!» В селі нема такого,щоб хтось поставив свічку на могилі-сироті, поділився Читати більше »


Галичина, яку ми втрачаємо

2

Жовтень 26, 2019 від Галина Пагутяк

  У цій церкві хрестили вінчали їх батьків,хрестили їх самих. Під цими образами,під цим куполом,перед цим престолом. Тепер з їх згоди забрали старі образи, які піп та його наближені, можливо, продадуть, замалювали давні розписи, або заліпили їх гіпсокартоном, оббили церкву вагонкою,вліпили на неї важкий позолочений купол і покрили  позолоченою бляхою. Вирубали столітні липи і розібрали кам’яний мур. Зате тепер можна стояти надворі і слухати службу надворі через гучномовець. На дорозі баюри, на зупинці сміття,по фосах порожні пляшки, на серці –пустка, яку можна заповнити марнотратними святами, родинними і церковними, телевізором. Епохою неоязичництва закінчилося повернення греко-католицької церкви в Галичину. Віра поволі вмирає Читати більше »


Земля і воля

1

Жовтень 19, 2019 від Галина Пагутяк

  Минулий мій допис проти продажу землі  визнали таким, що перебуває у філософській площині, а отже, не треба до нього ставитись серйозно. Фото чорного котика  Боніфація зібрало втричі більше лайків. Якщо я зараз скажу, що гасло «Земля і воля» зараз найактуальніше, читати точно не будуть. Але якщо  я висловлюсь більш сучасно – Глобальна війна за ресурси України – мене ніхто вже не назве відсталою. Просто скажуть, що в мене параноя. Життя-бо прекрасне:безвіз,перспективи,Париж,Відень… Насправді все це дешеві брязкальця і коралі, за які в аборигенів видурювали землю предків. А потім ті аборигени виздихали у резерваціях від європейських хвороб та вогняної води. Якщо Читати більше »


Вузлик з насінням

1

Жовтень 12, 2019 від Галина Пагутяк

  Не так стара, як спрацьована , жінка марить клаптиком власної землі. Збирає,випрохує насіння,загортає його у вузлики: огірочки,квасолька, яблучні зернятка,чорнобривці… Землі вона не отримає. Вона так і залишиться Фата Морганою. Один з найсильніших епізодів в українській літературі від геніального Михайла Коцюбинського. Насіння є,але нема землі,щоб ним її засіяти. «Візьми, мати, піску в жменю,посій його на каменю. А як той пісок зійде, тоді твій син з війни прийде». В цьому – вся Україна. В насінні, яке не може зійти століттями і перетворити нашу землю у квітучий край. В тисячах і тисячах молодих, які загинули, не продовживши свого роду. Не про Покров Читати більше »


Замість землі – в землю

0

Жовтень 7, 2019 від Галина Пагутяк

  У моїй родині не продавали землю ніколи .Мали її багато і дітей також багато. Часом дарували біднішим родичам чи навіть сусідам клапоть. Моя прапрабаба Страшівська подарувала землю під цвинтар,на якому й спочила сама. Моя мама віддала теж дві ділянки, які належали нам, без жодних умов. Очевидно,торгувати землею вважали великим гріхом. І за межу билися криваво, десятиліттями гнівалися. Землю не продавали – нею присягали. Був такий звичай, коли викопували  яму – той, хто присягав, лягав у яму,клав на груди землю і так свідчив. Це все одно, що присягати на Євангелії. Найстрашніший проклін – щоб тебе земля не прийняла. Земля – Читати більше »


«Казати правду» чи «розганяти зраду»?

1

Вересень 27, 2019 від Галина Пагутяк

  Я не здивуюся, як  спогади людей, що воювали чи воюють зараз на Донбасі з московськими окупантами, визнають такими, що закликають до насильства.  Їх зараз відфутболюють більші видавництва і намагалися не пустити на  Книжковий Арсенал. До того, ж письменники-кон’юнктурники вважають, що вони потрафлять краще про  це написати. Хай  краще сидять в окопах, а ми будемо про них писати. Частина українського суспільства, навіть свідома, не хоче знати правди. На якій Луб’янці був написаний слоган  «розганяти зраду», не знаю, але точно не в Україні. Щось я надто часто це чую від тих, хто, закутавшись у картатий плед,з філіжанкою кави, мріє про Париж Читати більше »


Нотатки після Форуму

5

Вересень 22, 2019 від Галина Пагутяк

    1.Не забути  визутися Влітку я вийшла  з лісу і ступила на польову дорогу,м’яку і теплу.Раптом подумала, що  можна йти босоніж,як у дитинстві. Як тільки торкнулася землі, то відчула  себе ланкою, яка зв’язує небо і землю. Я так і не навчилася ходити по гострій стерні чи кострубатій ріні,щоб не відчувати болю  Зліва від брами лопотіла під дощем благенька церата намету Василя Габора з його «Приватною колекцією». Наметів було мало. Людей теж. Видавцям різко збільшили плату за оренду, а у відвідувачів  бракувало грошей на книжки, які теж подорожчали. Чомусь про це ніхто не пише,але  Форум видавців у Львові себе вбиває Читати більше »


Про людей та богів

1

Вересень 15, 2019 від Галина Пагутяк

Наші співгромадяни,тобто якась частина колишніх активістів, починають мені нагадувати Сізіфа, який після чергового скочування каменю додолу, вирішує більше  його не котити на гору. Очевидно, щоб камінь не скочувався,потрібно  піднятись самому на ту гору й підготувати місце,щоб камінь більш ніколи не скочувався. Закріпити позиції. Саме це трапляється з усіма протестами, революціями та Майданами. Величезне напруження , перемога – і знову зрада, реванш реакційних сил.  Колишні переможці зазнають панічної атаки, їм здається,що  весь світ хоче загарбати Україну,і  це все демонізується. А від демонів ховаються в теплому запічку приватного життя. Пасивна маса  не може встояти проти харизми, вороги нишкнуть, але харизма підйому на Читати більше »


Нестерпна легкість пристосуванства]

0

Вересень 7, 2019 від Галина Пагутяк

Добровільна лояльність до політики, яку проводить кожна влада, виникає радше з вигоди,аніж з примусу чи страху.  Наші українські громадяни, як і пострадянські,  з однаковою охотою виконують приписи Табачника чи Гриневич, міністрів оборони пострадянського зразка, і якщо до влади колись прийдуть  україноцентричні сили, то будуть виконувати  і їхні розпорядження. Мене завжди дивувало не  те, що виконують, а ця автоматична простота з якою вони це роблять. Скажуть повісити в кабінеті портрет Бровка чи Мурчика, вони це зроблять. Скажуть повісити портрет Сталіна – нема проблем. Найбільше  колаборантів у освіті і армії, найважливих ділянках суспільного життя. Від їх позиції залежить,чи буде існувати держава чи Читати більше »