Вишукана мова снів годиться для вишуканих книг. Дослідник і шанувальник пташиної мови, геть забутої зі зникненням гальярдів, Хорхе Луїс Борхес переповів усі найвідоміші сни з книг, вилучивши їх із літературних пам’ятників у твердих палітурках. Сон фараона про сім худих сім тлустих корів, і сон Якова про драбину в небо і ангела, що не дає на неї ступити, віршований сон Кольріджа про Кубла-хана… Ці прочитані сни снились іншим, трохи змінені, повільно опустившись із пам’яті у підсвідомість.

Сни завжди символічні, навіть найпустіші. Гравці у бісер могли б оперувати уривками текстів, що породжені снами, втім, Гессе про це нічого не згадує. Могли б, але сон –значно тонша матерія аніж перші три такти середньовічного мадригалу чи формула ентропії. Роман Гессе, написаний в контексті Другої світової війни, у вигнанні, від таких намистин просто б вибухнув. Коли хаос, ліпше забути про сни в літературі.

Письменники бояться снів. Вони не використовують власні сни із забобонів у творах, воліють вигадувати сни для читача. Тільки невинні дилетанти використовують власні сни, от уже свята простота! «Бобок» Достоєвського – вигадка. Можна піддати сон коректурі й запропонувати його читачеві. Це робиться досить часто, коли нема що сказати. Несправжній сон чи підробку легко вгадає той, хто знається на людях. Через легковажне ставлення до снів ми погано їх зберігаємо. Найкраще сховати сон у книзі, записати його десь на білому полі незаповненої сторінки, а якщо зберігати у тексті, то з приміткою «автентично». Бо він автентичний як той прадавній шумерський гімн, в якому кожен звук пронизує простір наче стріла, від землі до неба.
Французький історик Жак Ле Гофф присвятив ціле дослідження християнським сновидінням від ІІ по УІІ століття. Він називає їх «онейричною спадщиною». Що цікаво, у Старому Заповіті більше сновидінь, ніж у Новому. У Старому Заповіті Бог промовляє просто до людини, у Новому – Бог розмовляє мовою птахів, символами і алегоріями. Очевидно, тут присутні національні відмінності ( між євреями і греками), хоча якщо вважати еллінів зачинателями європейської цивілізації, то це відмінності цивілізаційні. Риторичне питання – що ближче до Бога невинність чи досвідченість? Дітям можуть снитися й дорослі сни, але дорослим ніколи не присниться дитячий сон.
Мені здається, сни оплакують нашу втрачену невинність і чистоту. Вони розсипаються як грудка мокрого піску під теплим промінням сонця. Вони бояться не лише психоаналітиків, а й жорстокості методів, з якими ми намагаємось їх розітнути, а потім викинути непотрібну мертву плоть на смітник.
« Ми зіткані із наших снів» – каже Шекспір. Наша справжня сутність у снах, які вночі воюють із системою поневолення людини соціумом.
…Я йду білою сліпучою пустелею і раптом бачу побілений вапном білий мур, не дуже високий. Голос каже до мене: ПИСАР СХІДНИХ ВОРІТ ПРИТУЛКУ. І відразу в мурі з’являються золоті двері, а потім різьба на них і клямка. Я натискаю на неї й бачу в дверному отворі нічний сад, а в саду будинки з вікнами, що світяться. Я кажу собі: КРАЩЕ Я ПОВЕРНУСЬ СЮДИ ВРАНЦІ (автентично)

Ніхто з нас не знає досі, чи ми справді метелики, яким сняться сни, ніби вони люди.