У дитинстві перед Новим роком ми знімали з верхньої полиці у коморі коробку з ялинковими іграшками, щоб протерти скло м’якою ганчіркою.
Чомусь завжди одна з іграшок виявлялась розбитою, однак і бите скло ставало в пригоді: на вікні між рамами стелили шар вати і посипали його блискітками.

Серед скляних іграшок були дві сови з прозорими черевцями і зеленими крилами, а до них – виводок жовтих совенят, що кріпилися до гілки прищепками. Як би я хотіла повернути їх собі! Але мені вдалося лише знайти сову, не таку гарну, з брунатними, як у хруща, крилами. Та як вже не є, а сова мусить бути на ялинці.

Я й досі одержима ялинковими фігурками зі скла. Це те саме, що скляний звіринець у Вільяма Тенессі. У мене інший дім, інші ялинкові інрашки, які я докуповую щороку. Нещодавно я придбала ельфа з гострими вушками і мишачого короля в царській короні й мантії, підбитій горностаєм. Але щороку в коробці знаходимо розбитою одну іграшку.

Минулого року на Блошиному ринку одна жінка продавала цілу коробку з іграшками, дощиком та гірляндами. Я знайшла дві антикварні іграшки: діда Мороза і будиночок, саме такі, які були в мене у дитинстві. Жінка пояснила, що діти виросли, і нема для кого ставити ялинку, але, думаю, що вона просто  дуже потребувала грошей. Те, що для мене було даром ностальгії, вона оцінила дуже дешево. Я часто уявляю собі, як та жінка знімає з верхньої полиці у комірці картонну коробку, щоб віднести її на базар, а потім стояти на холоді, чекаючи на покупця.

Дивно, але мені жодного разу не хотілось написати різдвяну казку, можливо тому, що найкращі з них уже написані людьми з ніжним і чистим серцем. Я давно вже скептично ставлюсь до різних сентиментальних історій, пов’язаних з ялинками і ударами годинника опівночі, та до різних див, що супроводжуються здійсненням бажань. Я не скляна істота, в якої від найменшого зіткнення з важкими предметами відлітають руки й ноги, а і розбивається скляне серце. . .

Але одного разу я таки стала свідком справжнісінького різдвяного дива. Правда, воно трапилось улітку. Мій вуйко, брат моєї матері, просив нас відшукати на горищі різдвяного паперового ангела, який колись висів на ялинці його дитинства. Ми стільки разів чистили, прибирали на стриху, але ангел нам не трапився. І ніхто з нас не вірив, що він міг пробути на горощі майже сімдесят років. Його могли погризти щурі, або папір просто перетворився на порох.

І ось мій вісімлесятирічний вуйко поліз на стрих забрати стару антену, і знайшов свого ангела.
ЗНАЙШОВ СВОГО ПАПЕРОВОГО АНГЕЛА.