Усі, хто вийшов з Майдану, переживають постравматичний синдром.Хтось занурився у глибоку депресію,зазнавши розчарування, бо на революціях і війнах заробляють маркітанти.Хтось відмовився від підозрілих пропозицій.А хтось мудро продовжує відстоювати правду.Письменнику теж не уникнути цього синдрому. Важливо уникнути кон’юнктури й притримати язика, тобто перо від пафосу чи іронії. Бо – Небесна сотня, бо тисячі вбитих на війні. І тільки покидьки можуть це ігнорувати. Ми ніколи не зможемо вихаркати цю кров з наших українських легень.

Кармічне колесо

Другий роман Олега Полякова позначений зрілістю і виходом з хаосу. Я б не порівнювала автора ні з Рабле, ні з Гомером, і не стану також пускати сльозу, що це роман про сирітство України. Це – роман про карму України, де всі найтрагічніші події відбуваються чомусь взимку, коли так бракує тепла. Холод змушує нас шукати людської близькості, довіри, захисту. Вони можливі, але нетривкі.Карма України – шукати вихід з каруселі, і завжди той вихід ілюзорний, бо треба залишатися людиною всюди і завжди. Самими собою, не змінюючи своєї сутності.Чи ти в Україні, чи де.Тоді не буде  потреби  у   ярмарках, де торгують душами. Не буде потреби у виході в землю обітовану, бо ми на своїй землі  й можемо зробити її обітованою, будуючи і руйнуючи. Роман Олега Полякова про це. Його письмо оригінальне, впізнаване, бо насичене безліччю деталей для позначення розкоші і злиднів. Вони не протиставляються, вони співіснують, і прочитати на них як на кавовій гущі  майбутнє – неможливо. Як письменник Олег Поляков не стане пророком чи вождем.Чи навіть гуру. Але він взорує дуже цікаві перспективи для нашої літератури вірністю самому собі і принципу – не плакати, не сміятись, а розуміти.