Kанал RSS

Їмость з дитиною

3

Липень 25, 2020 від Галина Пагутяк

 

Раз на пару років я опиняюсь на автостанції в Самборі,тій, що на базарі,й здійснюю один ритуал. В самому кутку є обшарпаний кіоск з хлібом,  де на мене чекає половина великої житньої хлібини, якої вистачить родині на кілька днів. Це просто житній хліб,  без усіляких додатків і нудотної солодкавості, і привозять його з Рудок.Але мене приваблює його прямолінійна простота. Так само розмовляють люди в убогих маршрутках,що прямують в гірські села, продавши свій товар і зробивши всі закупи. Вони скидають на сидіння торби і біжать купити хліб. І кажуть «Слава Йсу!», коли заходять в автобус.Так було 10 років тому,і 20.А цього року вони просиділи кілька місяців у горах,звідки не зайдеш пішки до міста. Карантин.

Приходить маленька циганочка,дуже гарна, з чорними косами,отримує трохи грошей. За нею циган з баяном,на якому він вміє грати, і голос у нього добре поставлений. Він співає пісню»Ой чого ти,мамо,посивіла рано»,текст якої треба би добре відредагувати,Але в людини талант,всі йому подають  як артисту і кожному він каже: «Дякую гарно.»

Чим далі в гори,тим бідніші села.Багата Чуква, небагатий Блажів,а за ним село Звір, вже зовсім небагате. Після того,як я відвідала цвинтар,біля якого стоїть нова церква, бо церква 18 ст. згоріла у 2010-му,  йду розпитувати. Мене передають з рук в руки, посилаючи до старожилів, але ті нічого не знають   про священика Кароля Мудрака, який служив тут 43 роки і помер у 1891 році. Чи його  могилу я знайшла на цвинтарі –  плиту з хрестом без напису, не знаю. Всього  тут поховано троє священиків,і тільки могилу одного можна ідентифікувати. Є братська могила УПА,де поховано 40 бійців, що загинули в 44-році.А на двох сучасних пам’ятниках зі зворотнього боку зображення старої церкви, що нагадує обрисами  вірменську.

Свята простота – ніхто за нею особливо не шкодує, бо людям набридло без кінця латати стару церкву. І вони майже погоджуються, що то був підпал. Теперішній священик – молодий і всього рік тому обійняв парафію. На попівстві біля скромного будинку пасуться дві кози. Єгомость з їмостю поїхали до батьків.

Я переходжу по численних містках через річку Звір туди й назад, щоб почути основний меседж колективної пам’ятї:

– Під церквою є могила, де поховані їмость з дитиною.

– А  чиєю вона була дружиною?

– Не знаю, то дуже давно було.

І глибоко зітхають. Їмость з дитиною. Я бачила той надгробок, кам’яний з  кованим вигадливо хрестом, на якому повис вицвілий вінок з пластикових квітів.

– Там все мусять бути квіти на тій могилі.

І знову сум в очах за їмостю, яку поховали  разом з дитиною.

– Нам треба зложитися й поставити їй новий пам’ятник, – каже пані Люба, яка очевидно певний час дороблялась в Італії.

-Але ж ви імені її не знаєте?

Вона дивиться на мене трохи спантеличено.

Я кажу, що коли відчинять архів, то я могла би пошукати  їмость з дитиною в метричних книгах. Може, вдасться щось знайти.

-Отоді я знову до вас приїду.

Пані Люба сміється.

-Добре, чекаємо.

Я вертаюсь дорогою, яка приведе мене до Урожа.Через Сприню, Монастирець, Лукавицю.Пішки. Дорога починається на роздоріжжі, справа,де капличка під горою,де холерний цвинтар.Попереду  жінка веде вперту й неслухняну корову до Сприні. На горі ще раз виринає блискучий золотий купол нової церкви і зникає, так наче сонце заходить.

 


3 comments »

  1. Валентин коментує:

    Образи видимі, тривимірні.І та темноока циганочка, і артистичний циган (ще й, певно ж, в капелюсі та в жилетці? :)
    Бідні села…. коли вже переведеться та біднота! Хіба що вслід за плебсом зійде… Безіменна могильна плита дуже схожа на коротку людську пам’ять. Здавалося б, невелике ж село, мали б пам’ятати помітну постать, аж ні… Воно, звісно, можна списати на буревії, та чи в них лише причина… Тепер надія на архіви. А там теж часто багато чого порушено. Он, де ті архіви, якими користувався, на які посилався пан Грушевський? Деяких катма… Дякую, шановна пані Галю за картинки, які будять думки! Дасть Бог, прочумається наша публіка в народ.

  2. Евеліна Май. коментує:

    Ніжний Ваш опис володіє моєю уявою довший час – хліб, горяни, циганочка, їгомость з дитиною, далекий шлях під сонцем, що заходить, то все складається у одне, вабить до мольберту..водночас спричиняє несподіваний задум портретів наших сміливих письменників, тих, що серед роздоріжжя не втрачають напрямку… Нехай Вам доля всміхається!

  3. Зенон коментує:

    Дуже делікатно, правдиво і ніби сумно написано. Дякую.
    Якщо знайдете в архіві відомості про поховану їмость з дитиною, то це вже буде пам’ятником для них.
    А хіба в єпархіальному архіві нема даних про це поховання?

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *