Kанал RSS

Український снобізм

1

Січень 14, 2018 від Галина Пагутяк

Колись давно мені розповіли про гурточок львівської молоді, який полював за цікавими книжками українських сучасних авторів. Вони відкривали для себе ту чи іншу книжку, уникаючи розкручених імен .Більшість з них були зі змішаних родин і не філологи. Вони збирались на каві,обговорювали книги,ходили на концерти і бавились у квести. Справжня золота молодь, яка хоче розвиватись.Гадаю, у них все гаразд і вони досягли заслуженого успіху.

Колись один грузинський поет і літературознавець зі сльозами на очах розповідав,як зустрів рідну душу – чоловіка,з яким міг  поговорити про тонкощі оперного співу. Важко бути снобом, а ще важче знайти собі подібних людей високої культури, з художнім смаком. Які, прочитавши нову книжку якогось суперрозкрученого автора, можуть сказати: « Виписався бідолаха.Перша книжка була ще нормальна, а це взагалі нижче плінтуса».І пояснити чому. Бо прочитають вони цього автора не тому, що його читають всі, а щоб подивитись, як він розвивається, чи з’явилося щось нове. Бо так їм, врешті, забаглося.

Мені цікаві люди, які окрім „Енеїди” Котляревського читали ще «Енеїду» Вергілія і знайомі з таємними орденами масонів, які крім  „Лісової пісні” читали ще „Потонулий дзвін” Гауптмана, і з якими можна порівнювати кельтський і український фольклор.Які  читали Гомера і знають  бодай 20 українських народних дум.

Але я не розумію, коли людина, якій за тридцять, питає у Фейсбуку, з чого їй починати знайомство з українською сучасною літературою, і у відповідь отримує радісний хор, що пропонує ту чи іншу книжку. Пан чи пані просто знудилися під час свят і, просачкувавши свого часу шкільну програму,вирішили провести патріотично час. І їм рекомендують книжки, які навіть літературою не назвеш,  а прикрим непорозумінням. Від таких порадників більше шкоди, ніж користі, а від читачів, які десятою дорогою оминають книгарні, годі чекати інтелектуального прориву. У нас надто багато пересічних авторів і пересічних читачів. Бо вчитися на читача і на письменника  треба довгі роки. Це – тяжкий труд. Зате потім увечері вони можуть залюбки прочитати якийсь дешевий трилер чи  детектив, і спокійно у цьому зізнатись. Бо вони вже все найкраще прочитали і знають не лише «Фауста», а й «Вибіркову спорідненість», і «Похорон» Івана Франка. А Коельо  чи Роулінг їм знати не обов’язково. Це нормально, коли людина йде на оперу Вагнера, а потім танцювати у нічний клуб. Одне одному не заважає, якщо та людина знайома з епосом про Нібелунгів в оригіналі.

Якусь книжку я можу порадити людям, звичайно, але то буде саме та книжка, якої вони потребують зараз. Щодо української літератури, то треба знати, в якому контексті вона створювалась. Якщо хтось вважає кровожерними «Гайдамаків», то хай познайомиться з працею Петра Мірчука «Коліївщина» і мемуарами тієї доби. Якщо хтось береться за українських неокласиків, то хай почне спершу з Гесіода і Вергілія і закінчить Каллімахом. Все це зараз доступне,бо є в Інтернеті. Моє покоління сиділо в бібліотеці і гребло всю класику, яка з’являлась в книгарнях. Системна самоосвіта – це щось іншого,ніж стрибання від однієї популярної новинки до іншої. Врешті вона приносить плоди, зрілі і запашні, а не тепличний овоч, протруєний хімією. Людина, яка миттю розпізнає підробку, завжди буде цінуватися,навіть в такі непевні часи, як нині,коли вдень навіть зі свічкою не знайти гідного співбесідника. Боєць, який зараз сидить у бліндажі і читає «Пролегомени» Канта чи “Філософію серця” Памфіла Юркевича, знає точно, де його ворог.

 

 


1 коментар »

  1. Diomed коментує:

    Неможливо створити культурну націю шляхом загальнообов’язкової грамотності. Так само, як неможливо уявити собі людину високої культури, яка “відтягується” після Гомера на дискотеці. На жаль, ми всі – діти тотальної профанації, і жоден випускник нашого вузу за рівнем культурного розвитку навіть близько не стоїть біля випускника дореволюційної гімназії. Не кажу вже про епохи більш віддалені в часі. Ліпше не буде, а гірше – скільки завгодно. Всі реформи дадуть нам в підсумку гугл-розумників, які сидітимуть на величезній купі культурної спадщини, як собака на сіні (тобто, як справжні сноби), не знаючи, що то значить – бути людиною високої культури.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *